Вотличии от других млекопитающих у человека хорошо развиты мышцы : 1- сгибатели 2 - антагонисты 3- мимические 4- гладкие

У человека развиты
 1 сгибатели

1. Як відомо, у Світовому океані міститься 97% всієї води на Землі. І, як заявляють океанографи, тільки 5% з них повністю вивчено.
 
2. На дні океанів існують справжні підводні річки, а точніше, випадки так званого «холодного просочування». Саме так називають ділянки, де сірководень, метан та інші вуглеводні просочуються через тріщини на дні, змішуються з морською водою, а потім неспішно рухаються, подібно до річок. Причому слово «холодне» у назві цього феномену не означає, що температура рідини в таких донних річках нижча, ніж у оточуючої морської води. Найчастіше температура буває навіть трохи вищою. На думку вчених, холодне просочування приурочено до тектонічно активних зон океанів. Наприклад, це явище зафіксовано в Японському жолобі, де океанічна земна кора занурюється під материкову.
 
3. Крім підводних річок, в океані існують також підводні водоспади. Причому деякі з них набагато більші за своїх наземних «родичів». Всього на сьогоднішній день відомо 7 подібних водоспадів. Причиною їх виникнення стають різниці в температурі і солоності різних ділянок океану і складний рельєф морського дна. На межі акваторій з різними умовами і за наявності підводних схилів щільна вода прямує до дна – замістити менш щільну воду. 
Найбільший з нині відомих підводних водоспадів знаходиться на дні Датської протоки, яка розділяє Гренландію та Ісландію. Його висота приблизно 4000 метрів, і він перемішує не менше 175 мільйонів кубічних футів води.
 
4. Іноді в океані з'являються «молочні моря». Таке «море» являє собою велику ділянку океану, яка в буквальному сенсі світиться. За однією з версій, поява «молочних морів» пов’язана з життєдіяльністю люмінесцентних бактерій Vibrio harveyi, які створюють тривале світіння на великих ділянках океану.
 
5. За результатами дослідження, опублікованого в 2011 році в журналі PLOS Biology, в океані мешкає близько 2,2 мільйона видів організмів, з яких відомо тільки близько 194 400 видів.
 
6. Найбільшою рибою Світового океану являєтьсякитова акула. Окремі особини цього виду мали довжину 12,65 метра і досягали маси понад 21,5 тонни. Хоча існують також непідтверджені дані про існування ще більших особин. Сьогодні китові акули мешкають у всіх тропічних та помірно-теплих морях. Водночас найменшою рибою в Світовому океані вважається Schindleria brevipinguis, яка мешкає в коралових лагунах Бар'єрного рифу. Рибки цього виду можуть досягати лише 8,4 мм у довжину.
 
7. На глибині понад 1000 метрів від поверхні океану, в зоні, куди не проникає сонячне світло і де мало їжі, мешкають химерні риби, найчастіше зі страхітливим зовнішнім виглядом. За відсутності світла вони мають маленькі очі (або взагалі їх не мають), повільно плавають і ніколи не ганяються за своєю здобиччю, щоб зберегти енергію в умовах з недостатньою кількістю їжі. Найбільш глибоководною рибою визнана Abyssobrotula galatheae, яка була знайдена в жолобі Пуерто-Ріко на глибині 8370 метрів.
 
8. Відомі випадки, коли в океані утворювалось «хибне дно». Вперше про нього дізнались в 1942 році, коли декілька фахівців з акустичного зондування виявили в океані на глибині 300-450 метрів дивний який відбивав звукові хвилі. Пізніше було виявлено, що «хибне дно» може бути утворене живими організмами, які уникають денного світла. 
З'явилось безліч припущень, які саме організми створювали «хибне дно». Але зрештою виявилось, що це робили кальмари. Адже в зграях вони вміють розподілятися рівномірно, і таким чином здатні сформувати собою щільну масу, яка може стати перешкодою для звуку.

Французский ученый стал первым биологом, попытавшимся создать стройную и целостную теорию эволюции живого мира. Не оцененная современниками, полвека спустя его теория стала предметом горячих дискуссий, которые не прекратились и в наше время. Жан Батист Пьер Антуан де Моне, шевалье де Ламарк, родился 1 августа 1744 г. в местечке Базантен, в семье небогатых дворян. Родители хотели сделать его священником, но в 16 лет Ламарк оставил иезуитский колледж и пошел добровольцем в действующую армию. В сражениях он проявил незаурядную храбрость и дослужился до звания офицера. В возрасте 24 лет Ламарк оставил военную службу и приехал в Париж, чтобы учиться медицине. Во время обучения его увлекли естественные науки, особенно ботаника. Таланта и старания молодому ученому было не занимать, и в 1778 г. он выпустил трехтомный труд «Французская флора». Книга принесла ему известность, он вошел в число крупнейших французских ботаников. Пять лет спустя Ламарка избрали членом Парижской академии наук. В 1789 – 1794 гг. во Франции разразилась великая революция, которую Ламарк встретил с одобрением. Она коренным образом изменила судьбу большинства французов. Грозный 1793 год резко изменил и судьбу самого Ламарка. Старые учреждения закрывались или преобразовывались. Королевский ботанический сад, где работал Ламарк, был преобразован в Музей естественной истории. Ламарку предложили оставить занятия ботаникой и возглавить кафедру «естественной истории насекомых и червей». Теперь бы ее называли кафедрой зоологии беспозвоночных. Нелегко было почти 50 – летнему человеку менять специальность, но упорство ученого преодолеть все трудности. Ламарк стал таким же знатоком в области зоологии, каким был в области ботаники. Ламарк увлеченно взялся за изучение беспозвоночных животных (кстати, именно он в 1796 г. предложил назвать их «беспозвоночными»). С 1815 по 1822 г. выходил в свет капитальный семитомный труд Ламарка «Естественная история беспозвоночных». В нем он описал все известные в то время роды и виды беспозвоночных. Линней разделил их только на два класса (червей и насекомых), Ламарк же выделил среди них 10 классов. (Современные ученые, заметим, выделяют среди беспозвоночных более 30 типов.) Ламарк ввел в обращение и еще один термин, ставший общепринятым, - «биология» (в 1802 г.). Но самым важным трудом Ламарка стала книга «Философия зоология», вышедшая в 1809 г. В ней он изложил свою теорию эволюции живого мира. Всех животных Ламарк распределил по шести ступеням, уровням (или, как он говорил, градациям) по сложности их организации. Дальше всего от человека стоят инфузории, ближе всего к нему – млекопитающие. При этом всему живому присуще стремление развиваться от простого к сложному, продвигаться по «ступеням» вверх. В живом мире постоянно происходит плавная эволюция. Исходя из этого, Ламарк пришел к выводу, что видов в природе на самом деле не существует, есть только отдельные особи. Ламарк последовательно применил в своей теории знаменитый принцип Лейбница: «Природа не делает скачков». Отрицая существование видов, Ламарк ссылался на свой огромный опят систематика: «Только тот, кто долго и усиленно занимался определением видов и обращался к богатым коллекциям, может знать, до какой степени виды сливаются одни с другими.