Назовите ученого, который первым увидел ячеистое строение растений и предложил называть ячеистые структуры "клетками".

Это Роберт Гук, наблюдавший  мертвые клетки пробки бузины

ответ:

найнебезпечніші бактерії

найчисленнішими мікроорганізмами в нашому світі є бактерії. вони непомітні оку, але існують всюди: в повітрі, ґрунті, воді і в тілі будь-якого живого організму. переважна більшість нешкідливі і навіть корисні мікроби, але деяка кількість бактерій дуже небезпечні і становлять смертельну загрозу для людини. за даними вчених досліджень, через 30 років кількість смертельних результатів від бактеріальних інфекцій може перевершити чисельність жертв онкології.

мікобактерій туберкульозу

паличка коха є найнебезпечнішою бактерією в світі на сьогоднішній день. середовище проживання бактерії – хребет будь-якого ссавця. при ослабленні імунної системи дуже швидко вражає легені, печінку, нирки, кістки, лімфовузли. мікобактерія відрізняється високою живучістю і може існувати у водному середовищі і ґрунті до 6 місяців, на оболонках продуктів харчування – до року, в людському організмі – все життя.

четверта частина світового населення заражена латентним (прихованим) туберкульоз і, можливо, навіть не підозрює про це. але серйозне ураження імунітету може дати поштовх розвитку хвороби. тільки в росії щорічна смертність від захворювання становить близько 20 тис. осіб. основною причиною є легкість зараження-повітряно-крапельний шлях. вчасно виявити і попередити туберкульоз щорічна процедура флюорографії.

золотистий стафілокок

бактерія коки має кулясту форму яскраво-жовтого кольору, в з'єднаннях нагадує гроно винограду. мікроби дуже стійкі до медикаментозного лікування найпотужнішими антибіотиками і антисептиками, легко виживають при відсутності водного середовища і високих температурах. крім того їх не можна вбити оцтом, перекисом водню і навіть спиртом. однак при ураженнях шкірного покриву вони легко знищуються зеленкою.

зараження стафілококом провокують формування різних важких хвороб, які становлять особливу небезпеку в дитячому і похилому віці. колонії золотистої коки вражають верхні відділи дихальної системи, канали сечостатевої системи, відкриті рани і можуть бути виявлені у кожного третього. головну загрозу представляє швидке вироблення мікробами імунітету до антибіотиків. як не дивно, але особливо стійкі коки мешкають в установах медицини.

правцева паличка

цей мікроб є збудником важкої і смертельно небезпечної хвороби – правця. при цьому за медичною класифікацією бактерія зараховується до умовно-патогенних мікроорганізмів. частіше її можна виявити у диких і сільськогосподарських тварин. через фекалії суперечки мікробів потрапляють в грунт і водойми, де існують роками.

колонії спор правцевої палички надзвичайно стійкі і виживають у вкрай несприятливих умовах. навіть кип'ятіння вбиває їх тільки через 2-3 години. сама бактерія не надто небезпечна для людського організму. але при зараженні і сприятливих умовах вона виробляє ряд вкрай небезпечних токсинів, що викликають пошкодження нервової системи і клітин крові, що може призвести до швидкого летального результату. для профілактики захворювання людям роблять щеплення протиправцевою вакциною.

бліда трепонема

мікроорганізми блідої спірохети є збудниками важкого венеричного захворювання – сифілісу. їх відмінність від інших одноклітинних полягає в незвичайній будові. бактерія закручена в спіраль і при русі скорочується і згинається подібно змії. трепонема не потребує кисню і прекрасно почуває себе в людському організмі.

основний шлях бактеріального зараження – статевий контакт. однак передача інфекції може відбутися і в побутових умовах (через засоби особистої гігієни), при процедурі переливання крові, а також внутрішньоутробно від зараженої матері плоду. в наш час захворювання легко виліковне на i і ii стадії, але iii етап чреватий серйозними наслідками з незворотними змінами у всьому організмі.

бацила антракса (сибірської виразки)

цей небезпечний агент викликає важкі ураження організму, як правило, викликають летальний результат. бацила являє палочковидну нерухому клітку здатна утворювати спори, які досить стійкі до впливу навколишнього середовища і зберігають активність багато років. основним джерелом зараження людини є інфікована худоба.

проникнення бактерій сибірської виразки в організм тварин відбувається через корми, що містять спори, випорожнення дрібних і великих травоїдних, а також через укуси комах – ґедзів, мух, ґедзів. симптоматика хвороби проявляється практично миттєво. тварина починає лихоманити, з'являються судоми, порушення діяльності мозку, кишечника, серцевого ритму. після болісних страждань протягом 5-6 днів худоба гине.

объяснение:

 История изучения РНК 

      Нуклеиновые кислоты были открыты в 1868 году швейцарским ученым Иоганном Фридрихом Мишером, который назвал эти вещества «нуклеин», поскольку они были обнаружены в ядре (лат. nucleus). Позже было обнаружено, что бактериальные клетки, в которых нет ядра, тоже содержат нуклеиновые кислоты. 

     Значение РНК в синтезе белков было предположено в 1939 году в работе Торберна Оскара Касперссона, Жана Брачета и Джека Шульца. Джерард Маирбакс выделил первую матричную РНК, кодирующую гемоглобин кролика и показал, что при ее введении в ооциты образуется тот же самый белок. 

     В Советском Союзе в 1956-57 годах проводились работы (А. Белозерский, А. Спирин, Э. Волкин, Ф. Астрахан) по определению состава РНК клеток, которые привели к выводу, что основную массу РНК в клетке составляют рибосомные РНК. 

     В 1959 году Северо Очоа получил Нобелевскую премию по медицине за открытие механизма синтеза РНК. Последовательность из 77 нуклеотидов одной из тРНК дрожжей S. cerevisiae была определена в 1965 году в лаборатории Роберта Холле, за что в 1968 году он получил Нобелевскую премию по медицине. 

     В 1967 Карл Везе предположил, что РНК имеют каталитические свойства. Он выдвинул так называемую Гипотезу РНК-мира, в котором РНК прото-организмов служили и как молекулы хранения информации (сейчас эта роль выполняется ДНК) и как молекулы, которые катализировали метаболические реакции (сейчас это делают ферменты). 

     В 1976 Уолтер Фаерс и его группа из Гентского университета (Голландия) впервые  определили последовательность генома РНК - содержащегося в вирусе, бактериофага MS2. 

     В начале 1990-х было обнаружено, что введение чужеродных генов в геном растений приводит к подавлению выражения аналогичных генов растения. Примерно в это же время было показано, что РНК длиной около 22 оснований, которые сейчас называются микро-РНК, играют регуляторную роль в онтогенезе круглых червей. 

     Гипотеза о значении РНК в синтезе белков была высказана Торбьерном Касперссоном (Torbjörn Caspersson) на основе исследований 1937-1939 гг., в результате которых было показано, что клетки, активно синтезирующие белок, содержат большое количество РНК. Подтверждение гипотезы было получено Юбером Шантренном (Hubert Chantrenne).