У якої рослини на вкорочених пагонах розміщується по одній 4-гранній колючій хвоїнці?а)ялиниб)модринив)ялин

:Сексуальність – вроджена потреба і функція людського організму подібно до процесів дихання, травлення тощо. З біологічної точки зору – це готовність до повноцінної сексуальної діяльності: розвинуті геніталії, статевий потяг, здатність до сексуального збудження і його інтенсивність, можливість переживати оргазм, віковий та конституційний критерій. Але сексуальність значно ширша від її суто генітального виміру і, як кажуть, 90 % сексуальності – в голові, а не в статевих органах.

Сексуальність – це не просто універсальний біологічний інстинкт, а й складне соціокультурне явище, яке охоплює різні сфери психічного життя людини – відчуття, переживання, уяву, думки, дії, вчинки – все те, що супроводжує її активність. Сюди ж належать сексуальні установки, пристрасть, збудливість, почуттєвість, хтивість, сексуальне задоволення, насолода, реакція на сексуальні стимули. Сексуальність – характеристика особистості, пов’язана з усіма її рисами: пізнавальними здібностями, волею, комунікабельністю, можливістю співпереживати і розумінням партнера тощо.

Сексуальність особистості залежить від трьох взаємопов’язаних чинників: її статевого ототожнення (ідентифікації), її ґендерного ототожнення і її сексуальної поведінки. Статева ідентифікація має відношення до біологічних характеристик: хромосом, зовнішніх і внутрішніх статевих органів, гормонального статусу, гонад і вторинних статевих ознак. Ґендерна ідентифікація співвідноситься з особистісним сенсом належності до чоловічої і жіночої статі. Сексуальна поведінка і почуття людей похідні від норм і цінностей конкретних суспільств і культур і не можуть бути зрозумілі окремо від них.

Основні функції сексуальності: біологічна (запліднення), психологічна (насолода), соціальна (реалізація потреби в комунікації). Прояви сексуальності різноманітні, зумовлені фізіологічними й анатомічними відмінностями чоловіка й жінки, їх гормональними особливостями, ґендерними ролями, які вони засвоюють і вдосконалюють упродовж усього життя.

Л. Щеглов виділяє наступні основні моделі сексуальності:

1. Біологічна модель. Увесь спектр сексуальності тут зводиться до біологічної проблематики, тобто у людській сексуальності бачать лише фізіологічні прояви. Представників цього напрямку більше цікавить організм людини, ніж її особистість. Саме цей підхід у сексопатології часто провокує пацієнта на пошуки „чарівної” таблетки, а лікаря – цю таблетку надати.

2. Психогідравлічна модель. В її основі лежить фрейдівське уявлення про лібідо, що має на увазі первісний енергетичний імпульс людини, життєву силу й енергію. Саме лібідо визначає всю еволюцію особистості від народження і до смерті. Замасковані перетворення лібідо визначають і пояснюють наші індивідуальні нахили, симпатії і антипатії, потаємні бажання, страхи і багато інших особливостей особистості. Сексуальна мотивація багато в чому визначається саме цими особливостями і вираженістю внутрішнього сексуального напруження, що вимагає розрядки.

Однією з цілей психоаналізу була спроба пояснити, яким чином нагромаджена сексуальна енергія розподіляється в індивідуальній психіці, розряджається чи перетворюється у сфері громадської діяльності. Форми перетворення сексуальної енергії лягли в основу концепції сублімації З. Фрейда, за якою сексуальна енергія може мати два виходи: шляхом досягнення сексуальної насолоди, що є примітивнішою формою розрядки, і шляхом сублімації, тобто на „вищому” рівні, коли первісна енергія лібідо переключається на інші форми активності.

3. Екологічна модель. М. Волен і Дж. Шмідт, їх послідовники трактують сексуальну мотивацію не стільки як наслідок зростаючого напруження сексуальної енергії, як схильність до реагування певним чином на певні подразники. Така схильність виникає на основі двох компонентів. Ними є вроджені біофізіологічні особливості, що змінюються в процесі онтогенезу, і набуті особливості, що з’являються в результаті научіння і є узагальненням всього комплексу життєвого сексуального досвіду людини. Сексуальна мотивація базується на поєднанні двох цих компонентів. Таким чином, екологічна модель спирається на тезу про те, що сексуальна активність і сексуальна поведінка є результатом процесу навчання, соціалізації, що спирається на відповідну нейрофізіологічну основу [32].

Людська сексуальність суттєво відрізняється від статевої поведінки тварин:

1. Сексуальна поведінка людини автономна, відокремлена від репродуктивної функції, характерної для парування тварин. Сексуальна поведінка людини остаточно емансипувалася від репродуктивної біології, пов’язаної з продовженням роду, і розглядається передовсім і винятково як засіб отримання задоволення. Завдяки досягненням медицини, особливо сексофармакології (віагра, контрацептиви) люди можуть відчувати сексуальні радощі частіше і довше, ніж це було можливо у недавньому минулому.

2. Статева поведінка тварин є сезонною, в період максимальної здатності до запліднення. Жінка здатна до сексу і запліднення протягом цілого року впродовж тривалого періоду свого життя.

Попробуй просто дополнить оригинал подробностями

«… Быть может, я дам вам работу в нашей амбулатории: записывать имена приходящих больных. А спускаясь по темной лестнице, зажигайте… хотя бы спичку», – такими словами заканчивается рассказ А. Грина «Зеленая лампа». В этих фразах заключается итог жизней двух центральных героев произведения.

А все началось восемь лет назад, когда зимой 1920 года на углу Пикадилли богач Стильтон и его друг увидели умирающего от голода молодого человека. Это был Джон Ив. И тогда же у Стильтона родилась идея, что можно сделать с этим несчастным человеком. Правда, Ив не казался богачу несчастным, он был для него просто вещью, с которой можно поиграть, ничего не стоящей жизнью, которой можно манипулировать.

Злая шутка заключалась в том, чтобы Ив снял себе квартиру на дарованные ему десять фунтов. Каждый вечер, никуда не выходя и ни кого не принимая, он должен был зажигать у окна зеленую лампу. Для чего это было нужно, Стильтон не объяснил. Но заметил, однако, что когда-нибудь к Джону придут люди, которые сделают его «состоятельным человеком».

На этом герои расстались. Ив безупречно выполнял поручение. И, между тем, прочел все имеющиеся в квартире книги. Особенно его привлекла анатомия. Джон стал посещать библиотеку и готовиться к экзаменам в медицинский колледж. В итоге он добился своей цели и стал доктором.

Но об этом мы узнаем не сразу. Все разъясняется восемь лет спустя, когда в больницу для бедных привезли старика, который был «грязный, скверно одетый… с истощенным лицом». Этим человеком оказался Стильтон. Как выяснилось, богач разорился: «несколько крупных проигрышей… паника на бирже», и вот уже три года, как он стал нищим. Да, он совсем не тот, каким мы видели его в начале рассказа. Грин так пишет о нем: «Стильтон в сорок лет изведал все, что может за деньги изведать холостой человек, не знающий забот о ночлеге и пище. Он владел состоянием в двадцать миллионов фунтов».

И вот теперь этот герой превратился в ничто, а Ив нашел себе место в жизни, хотя сначала скитался по улицам и искал работу. Но свет зеленой лампы озарил ему дорогу в жизни. Действительно, у Ива появилась надежда, что он еще может обрести себя, но для этого надо много трудиться. Что он и делал, когда прибывал в той самой квартире и ежедневно включал зеленую лампу. А Стильтон-то думал, что его шутка удалась. Ему было интересно, что произойдет с Джоном в этом заточении.

Но на самом деле в заточении находился Стильтон, так как жизнь, с ее однообразными днями и ночами, проведенными без смысла, стала казаться ему пресной. К чему было ему, состоятельному человеку, стремиться? Для чего жить? Гораздо легче не жить, а прожигать жизнь! Мы видим, к чему это привело.

Любопытно то, что контрастны друг другу не только образы Стильтона и Джона Ива, не только две части рассказа, которые композиционно выражают идею произведения. Противопоставлены и такие, казалось бы, неприметные, но важные образы-символы, как лампа и спичка.

Дело в том, что зеленый свет лампы как бы освещает жизненный путь Джона Ива, тогда как Стильтону могла бы понадобиться лишь спичка. Последние слова рассказа, принадлежащие Джону Иву и обращенные к Стильтону, следующие: «… спускаясь по темной лестнице, зажигайте… Хотя бы спичку».

Надо сказать, что финал произведения А. Грина является жизнеутверждающим. Рассказ учит нас оставаться людьми, несмотря на разные, порой очень тяжелые, жизненные ситуации. Рассказ учит нас не отчаиваться, работать для того, чтобы достичь цели.

Джон Ив в этом случае – пример для подражания. И последние слова в диалоге с больным и бес стариком Стильтоном тому подтверждение. Несмотря на издевательскую шутку богача, Ив готов дать ему возможность работать.

Таким образом, читатель понимает, что для Стильтона не все еще кончилось в этом мире. У него, как и у Ива много лет назад, появился шанс начать новую жизнь. Главное - не упустить этой возможности.

Грин не уточняет, что же было дальше с героями рассказа. Да и надо ли это делать? Писатель предлагает поразмышлять, что могло стать со Стильтоном. И в этом заключен философский смысл финала: каждый выбирает свой путь, а, имея шанс, выбирает, воспользоваться им или нет. Вся дальнейшая жизнь в руках самого Стильтона.

Ив же, пройдя через жизненные испытания, не потерял то человеческое, что дается нам от рождения. И финал рассказа «Зеленая лампа» - тому подтверждение!