Сроочноо, ! 1) недостатки лунно-солнечного календаря 2) космические явления солнечного календаря 3)космические явления лунно-солнечного календаря 4) небесные явления солнечного календаря, по которым ведется отчет времени 5) небесные явления лунно-солнечного календаря, по которым ведется отчет времени

Биография

Начало карьеры

Нурсултан Назарбаев родился 6 июля 1940 года в селе Чемолган Каскеленского района Алма-Атинской области Казахской ССР в семье Абиша (1903—1971) и Альжан (1910—1977). В 1957 году окончил среднюю школу имени Абая в городе Каскелене.

Узнав о комсомольском наборе на Всесоюзную стройку металлургического комбината в Темиртау, Нурсултан Назарбаев принял решение стать металлургом. Первые два месяца в 1958 году жил в общежитии в посёлке Токаревка в 15 километрах от города Темиртау Карагандинской области[11]. Учился на Украине в ПТУ № 22 при Днепровском металлургическом заводе в Днепродзержинске, которое окончил в 1960 году. В 1960 году устроился рабочим стройуправления треста «Казметаллургстрой» в городе Темиртау. 3 июля 1960 года была запущена первая в Казахстане и Средней Азии доменная печь, Назарбаев принимал участие в плавке первого казахстанского чугуна. Затем работал на Карагандинском металлургическом комбинате чугунщиком разливочных машин, горновым доменной печи, диспетчером, газовщиком, старшим газовщиком доменного цеха. В 1967 году окончил ВТУЗ при Карагандинском металлургическом комбинате.

С 1969 по 1973 год был на партийной комсомольской работе в Темиртау. В 1973—1978 — секретарь парткома Карагандинского металлургического комбината, фактически Назарбаев стал вторым после директора комбината лицом на предприятии, где работали 30 тысяч человек. По воспоминаниям Назарбаева, завышенных амбиций у него не было и особой страсти к руководящим должностям он не испытывал, но с юных лет сформировалась привычка быть всегда первым. В качестве руководителя он в этот период набирался опыта общения — от начальников цехов до министров.

В 1978—1979 — секретарь, второй секретарь Карагандинского обкома партии. В 1979 году был избран секретарём Центрального Комитета Компартии Казахстана.

Председатель Совета Министров Казахской ССР. Первый секретарь ЦК КП Казахстана

Кунаев и Назарбаев на XV съезде компартии Казахстана

В 1984—1989 — Председатель Совета Министров Казахской ССР, стал в 44 года самым молодым руководителем правительства союзной республики.

В декабре 1986 года в столице республики Алма-Ате начались беспорядки, вызванные тем, что на пост Первого секретаря ЦК Компартии Казахстана вместо Динмухамеда Кунаева был избран Геннадий Колбин, не проживавший ранее в Казахстане. Молодёжные демонстрации были жестоко подавлены, участники событий были репрессированы и реабилитированы только в 1989—1991 годах.

В 1989—1991 — первый секретарь Центрального Комитета Компартии Казахстана. В 1989—1992 годах — народный депутат СССР. В феврале — апреле 1990 — одновременно Председатель Верховного Совета Казахской ССР. С 14 июля 1990 по 23[источник не указан 210 дней] августа 1991 — Член Политбюро ЦК КПСС. Член Центральной ревизионной комиссии КПСС (1981—1986). Член ЦК КПСС (1986—1991).

Избрание президентом, 1990-е годы

24 апреля 1990 года Верховным Советом Казахской ССР на сессии была учреждена должность Президента Казахской ССР и был избран Нурсултан Назарбаев[12].

Летом 1991 года в ходе подписания нового Союзного договора с М. Горбачёвым и Б. Ельциным была достигнута договорённость, что Назарбаев может занять пост председателя правительства Союза Суверенных Государств, однако Августовский путч ГКЧП помешал этим планам[13]. Назарбаев выступал за превращение СССР в конфедерацию[14][15].

28 августа на Пленуме ЦК КП Казахстана президент Назарбаев заявил о своём выходе из КПСС[16]. 1 декабря 1991 года состоялись первые всенародные выборы президента Казахской ССР с участием одного кандидата, в результате которых Назарбаев получил поддержку 98,7 % избирателей.

10 декабря КазССР была переименована в Республику Казахстан. 16 декабря 1991 года Верховный Совет Казахской ССР принял Закон о государственной независимости Республики Казахстан, и Нурсултан Назарбаев стал первым президентом Республики Казахстан. Через 5 дней он в этом статусе подписал Алма-Атинскую декларацию о целях и принципах СНГ, подтвердившую упразднение СССР.

В 1995 году в результате состоявшегося 29 апреля референдума президентские полномочия Назарбаева были продлены до 2000 года.

10 января 1999 года Назарбаев был избран президентом, получив 79,78 % голосов избирателей.

2000—2010-е годы

4 декабря 2005 года Назарбаев был избран Президентом Республики Казахстан, получив 91,15 % голосов избирателей.

15 июня 2010 года за Назарбаевым официально закреплён статус Первого Президента Республики Казахстан — Елбасы.

Відповідь:

Майже всі сучасні граматичні концепції частин мови беруть свій початок з античної (давньогрецької). Частини мови - калька з давньогрецького mere tu logu чи безпосередньо латинського partes orationis, де partes - "частини", а oratio - "мовлення, висловлювання, речення". Частинами мови спочатку називали ті граматичні явища, які тепер називають членами речення* Лише згодом цей вираз набув сучасного термінологічного значення, хоч ще довго частини мови ототожнювали з членами речення.

Уперше частини мови були виділені давньоіндійськими граматистами Яска і Паніні (V ст. до н.е.), які розрізняли в санскриті такі частини мови, як ім'я, дієслово, прийменник, сполучник і частку. Однак давньоіндійська теорія не була відомою в Європі. Європейська теорія частин мови йде від Аристотеля (IV ст. до н.е.), який виділив чотири частини мови: ім'я, дієслово, член (артикль) і сполучник. Остаточно вчення про частини мови сформувалося в александрійській школі (II ст. до н.е.). Аристарх Самофракійський і його учень Діонісій Фракійський уперше виділили вісім частин мови: ім'я, дієслово, прислівник, артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполучник. Прикметник був об'єднаний з іменником в одній частині мови, бо в давньогрецькій мові вони мали спільну систему відмінювання. В основу класифікації слів за частинами мови було покладено два принципи: морфологічний ("Ім'я є відмінюваною частиною мови, ...") і семантичний ("що означає тіло або річ"). Ця система частин мови була запозичена римськими вченими, які, правда, внесли до неї незначні зміни: з числа частин мови було усунено артикль, якого немає в латинській мові, а додано вигук.

Пізніше ця класифікація поширилася на всі європейські, а згодом і на інші мови. Так витворилася класифікація частин мови, яку прийнято називати шкільною і яка по суті стала універсальною. Граматичні класи слів різних мов намагаються втиснути в наперед вибрану античну схему, не враховуючи відмінності, які є в різних мовах.

За шкільною класифікацією виділяють десять частин мови, які поділяють на самостійні (ті, що можуть бути членами речення) і службові (ті, що виражають відношення між словами в реченні). До самостійних частин мови належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник. До службових - прийменник, сполучник, частку й артикль.

Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами речення, але можуть самі утворювати речення.

Широко відомою є класифікація частин мови В.В. Виноградова. На думку цього вченого, частинами мови є тільки повнозначні слова. В його класифікації виділено чотири категорії слів: частини мови, модальні слова, частки мови і вигуки. До частин мови він відносить імена (іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, прислівник і категорію стану. До часток мови, за Виноградовим, належать власне частки, зв'язки, прийменники і сполучники. Графічно ця класифікація має такий вигляд:

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки.

Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови - ім'я та дієслово - виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, а також прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення так званих "зображувальних слів", тобто таких, які імітують звук або є "образними", як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію слів за частинами мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.

Пояснення: