Как, используя эбонитовую палочку, кусок меха и два электрометра, экспериментально определить, проводником или диэлектриком является кожаный ремень?

Эбонитовая палочка, потертая о мех, приобретает отрицательный заряд. Если на стержни электрометров натянуть кожаный ремень и коснуться заряженной эбонитовой палочкой стержня одного их электрометров, то стрелка электрометра, стержня которого коснулись, отклонится, а стрелка второго электрометра останется в покое. В этом случае заряд не переходит на второй электрометр. Следовательно, кожаный ремень является диэлектриком.

Почуття, що сильніше за смерть

(за п'єсою Вільяма Шекспіра "Ромео та Джульетта")

Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.

Кохання Ромео і Джульетта, світле, чисте та жертовне, розквітло у часи феодальної ворожнечі. За тих умов воно було викликом усьому суспільству, без перебільшень його можна назвати навіть героїчним.

Роди Монтеккі та Капулетгі були непримиренними супротивниками, покоління за поколінням брало участь у боротьбі, коли раптом сама природа подарувала їхнім нащадкам несподіване диво: двоє зустрілися і покохали один одного. Тоді усі умовності, стара мораль, навіть небезпека виявилися неважливими. Саме таким і має бути справжнє кохання, саме в цьому і ховається його переможна сила.

Ллється кров, обставини змушують Ромео стати проти власної волі вбивцею, він вимушений тікати, взагалі усе темне та зле протистоїть цьому почуттю, усе ніби покликане заважати закоханим. Але Ромео здатен ризикнути життям лише заради того, щоб побачитися з Джульеттою, навмисне затягуючи зустріч. Джульєтта також ладна піти на ризик в ім'я кохання, приймаючи зілля, що до їй зімітувати власну смерть: лише так вона діставала змогу вирватися з павутиння умовностей і зовнішніх обставин.

Кохання має більшу цінність, ніж життя, на думку обох закоханих. Життя нічого не варте, якщо не можна бути разом.

Так їхнє почуття виявляється сильнішим за смерть, хоча лише смерть дозволяє їм об'єднатися. Герої гинуть, але насправді це не поразка, а перемога кохання. Програє стара мораль ворожнечі: трагічна розв'язка особистої долі Ромео і Джульетта примиряє старше покоління Монтеккі та Капулетгі.

"Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту", — стверджує наприкінці п'єси Шекспір. Але цей сум — світлий, а трагедія в цілому — оптимістична. Обставини не знищили кохання, не роз'єднали Ромео і Джульетту. Мораль кохання — а кохання завжди символізувало саме життя — приходить у світ і утверджує нові цінності, нехай навіть настільки дорогою ціною, дарує надію на краще. Попри все, життя перемагає смерть, а любов — ненависть.

Калык Акиев (1883—1953) — акын-импровизатор, комузист, народный артист Киргизской ССР (1939), член Союза писателей СССР (1938). Родился в аиле Кулжыгач Жумгальского уезда Тянь-Шаньской волости (ныне Нарынская область). Отец его Акы занимался охотой и ремесленничеством. Калык рано увлекся пением и в 18 лет был уже известен в округе как акынБольшим событием в жизни Калыка Акиева стало участие в 1919 г. в городе Верном (Алматы) в первом съезде Туркестанской республики в качестве делегата. На торжественном концерте он выступил с песней «Приветствие съезду» («Съездге куттуктоо»).В 1923 г. в Алматы проходил праздник батрацкого союза «Кошчу», на котором Калык был акыном-глашатаем (жарчы). Выполняя роль ведущего, он, согласно традиции народного праздничного церемониала, пел приветственные песни «саламдашуу ыры» и «куттуктоо ыры».

Калык Акиев изучил алфавит (сначала арабский, затем латинский) и, как он сам говорил, в возрасте 45 лет впервые взял в руки перо. Он самостоятельно записал все свои стихи — в 1930-е годы три его поэтических сборника вышли в свет.

В 1936 г. вместе с другими народными музыкантами и певцами Калык перешел из Кыргызского государственного музыкально-драматического театра во вновь организованную Кыргосфилармонию и играл в оркестре народных кыргызских инструментов под управлением П. Шубина.