Три осенние картинки нарисовал поэт. Каждую из них он начал словом «сегодня». Найди и прочитай их. Какая тебе особенно понравилась? Бунин "Листопад"

В первых двух картинах поэт передает зрительные впечатления; блестящие нити паутины и последний летающий мотылек. А следующая картина — звуковая, здесь передана тишина осеннего леса — «мертвое молчанье». При этом во всех трех картинах главная деталь (блестящая на солнце паутина, мотылек и тишина) — явная примета ранней осени.

Объяснение:

Все начинается с любви к своей Родине. К своему городу, стране, к природе, к тому дому где ты жил и рос, где учился и впервые влюблялся, где работал и старел. Даже если человек переезжает, то кусочек Родины всегда в его сердце и душе. Ведь там его родные и близкие.

Самые близкие люди для каждого – его родители. Там, где твои мама и папа, там твой дом, там твоя энергия и сила. Там тебя всегда ждут, любят, поддерживают, там всегда ты будешь ребенком. А значит, всё начинается и с любви родителей. Вот ты родился, и ты уже любишь маму, видишь ее глаза и улыбку, она красивая, она твоя, потом ты видишь папу, он колючий, бородатый, но смешной, и его ты тоже уже любишь, всё равно на колючки.

Даже если ты не любишь учиться, то любишь своих друзей. Может быть всё-таки любишь несколько уроков и учителей, которые превращают обычные примеры у доски в веселые игры. Потом начинается сама любовь к ней. Она сидит с тобой за одной партой. Ты влюбился. Твоя взрослая жизнь начинается с любви к ней.

Її будова і віршований розмір (чотиристопний хорей) запозичені з карельського епосу «Калевала».Вперше поема з'явилася в україномовному варіанті з-під пера письменника і перекладача Панаса Мирного. Уривки з «Думи про Гайавату» (заспів І, III, IV, X, XIX, XX та XXII пісні) під загальною назвою «Декілька пісень про Гайавату» були опубліковані у 1904 році у київській літературній збірці «На вічну пам'ять Котляревському». Втім, повний текст перекладу з'явився лише у сьомому томі зібрання творів Панаса Мирного (1971).Відчуваючи недосконалість першого варіанту перекладу поеми, Олесь у 1914 році переїздить у затишну Пущу-Водицю, аби розпочати роботу над другим варіантом. До нього тричі на тиждень приїздить знавець англійської мови Кучапський і робить підстрочник (чорнову версію перекладу) оригіналу російською. Копії обох варіантів зберігаються в архіві ЦНБ ім. В. І. Вернадського (ф. ХУ, № 877 і № 878). Якщо перший варіант збережений весь, то другого, неопублікованого, в архіві є тільки 22 аркуші (пролог і перші чотири розділи поеми). На цій же копії вказано, що другий переклад був цілий, але загинув за невідомих обставин між 1919—1922 рр. Цей український переклад поеми набув