Контрольно-счетная палата г. Москвы является органом государственного финансового контроля законодательной власти субъекта РФ

Основные правила поведения во время грозы

I. ДОМА

1. Старайтесь во время грозы находиться в помещении с закрытыми окнами, дверями и дымоходом, а также с молниеотводом.  

2. Если ваш дом находится в сельской местности, заземлите антенну приемника, а разговоры по телефону отложите до окончания грозы: в наших широтах гроза редко длится более чем час-два, а два часа не говорить по телефону безвредно даже для самых заядлых болтушек.

II. ВНЕ ДОМА

3. Если вы оказались у воды, не купайтесь. Молния, упавшая в воду даже в десятках метрах от вас, окажется для вас слишком близкой.  

4. Не укрывайтесь от молнии вблизи одиноко стоящих деревьев и кустов. Кстати, нет пород деревьев, которые чаще притягивают молнию,— молния чаще попадает в одинокие деревья, независимо от их породы. Не прислоняйтесь к столбам, стогам сена и т. д.  

5. В лесу выбирайте для укрытия деревья более низкие, чем остальные, но не прислоняйтесь к их стволам.  

6. Не ходите босиком. Не ложитесь на землю. Ноги должны быть расположены, как по команде «смирно».  

7. Находясь на открытом месте, старайтесь не оказаться на возвышенности. В горах старайтесь располагаться в средней части склонов ущелий. Перебегая с места на место, помните, что средний промежуток времени между молниями около 10 секунд.  

8. Если ваша встреча с грозой произошла в открытой степи и укрытие слишком далеко, присядьте, накройтесь чем-нибудь и надейтесь, что вам повезет.  

9. Оказавшись в лодке далеко от берега, сядьте в ней, постарайтесь укрыться от дождя и помните, что возможность поражения молнией человека в лодке меньше десятитысячной процента.

Объяснение:

1. Білоус П. В. Основи літературознавства / Петро Білоус. – Житомир, 1998. – С. 4–49.

2. Волинський П. К. Основи теорії літератури / Петро Волинський. – К. : Рад. шк., 1967. – С. 3–15.

3. Галич О. Теорія літератури : підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. О. Галича. – К. : Либідь, 2001. – С. 83–160, 251–341.

4. Голубовська І. В. Основи літературознавства : навч.-мет. посіб. / Ірина Голубовська. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 4–11.

 

5. Невінчана Н. Теорія літератури в школі : у 2 ч. / Наталія Невінчана. – К. : Ред. загальнопедагогічних газет, 2004. – Ч. 1. – С. 5–36.

1) Художня література як вид мистецтва.

Термін література (лат. littera – буква)уживається в кількох значеннях. У широкому розумінні, це будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові й мають суспільне значення. Напр., наукова, медична, технічна література тощо. У вузькому розумінні, література – це один з основних видів мистецтва, – мистецтво слова.

Усі види мистецтва умовно поділяють на три типи живопис, скульптура, архітектура) – предмети, які в них зображені, сприймаються нами в їхньому статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному немов завмерли в ньому.

2. Часові (музика, співи, танець, пантоміма, література) – подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.

3. Синтетичні (театр, кіно) – убирають і поєднують у цілісній формі вираження елементи як так і часових мистецтв.

₽

ОНЛАЙН День открытых дверей

priem.mirea.ru

 

Игра новинка 18+

2020-mmorpg.ru

 

18+

Кукла по фотографии копия человека

fotofigurka.turbo.site

 

Игра идет даже на слабых ПК!

game-thrones.ru

 

18+

Окремі види мистецтв відрізняються не лише за відображення життя, а й за тим матеріалом, в якому постають їхні твори та яким вони користуються для його естетичного (гр. aistheticos – чуттєвий) відтворення. Скульптура – мистецтво каменю, живопис – фарби, танець – ритмічних рухів тіла, пантоміма – жестів і міміки тощо. Література – мистецтво слова, що є найбільш гнучким матеріалом. Засобами словесної передачі можна частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Зокрема поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики.

Літературно-художній твір – це розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Об’єктивна реальність, що відображена у творі, – це не сама життєва дійсність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, здатна викликати емоційно-інтелектуальні переживання.

 

Епос як літературний рід. Провідні епічні жанри.

Літературний рід – це б вираження художнього змісту, сукупність принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення. в основу сучасного поділу літератури на роди покладені принципи Арістотеля, котрий називав їх наслідування. „Наслідувати в одному й тому ж і одному й тому ж можна, розповідаючи про події як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер (мова про епос), або ж так, що той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя (лірика), або репрезентувати всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних (драма)”.

Відповідно до літературних родів виділяють епічні, ліричні, драматичні та синкретичні (гр. поєднання) або мішані жанри. Жанр(фр. вид) – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, що постійно розвивається та збагачується.

Епос(гр. epos – слово, розповідь) – літературний рід, що відображує довкілля в його об’єктивній сутності, в перебігу подій, в сюжетному їх розвиткові, як правило, поза втручанням автора.

Основні епічні жанри:

1. Епопея(гр. epos – слово й poieo – творити) – а) епічна форма, в якій зображується цілісна картина народного життя у вигляді героїчної розповіді про минуле «Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, думи; б) роман-епопея – роман, що має особливо складну будову й охоплює багатий життєвий матеріал. Напр., «Прапороносці» О. Гончара, «Тихий Дон» М. Шолохова.

2. Роман(фр. roman – римський) – велика епічна форма, в основі якої лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Напр., «Чорна рада» П. Куліша.

3. Повість – середня епічна форма, що дає ряд епізодів, котрі об’єдналися навколо основного персонажа і складають певний період його життя. „Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка.

 

4. Оповідання – мала епічна форма, основана на одному епізоді з життя людини. „Олівець”, „Грицева шкільна наука” І.Франка.

Объяснение: