Які максимальні та мінімальні значення ступенів окиснення можуть мати Силіцій, Літій, Манган, Селен, Неон, Фосфор?

Силіцій є елементом IV групи головної підгрупи, тому максимальне значення окиснення +4, а мінімальне значення окиснення -4 (4-8=-4).
Літій є елементом I групи головної підгрупи, тому максимальне значення окиснення +1, а мінімальне значення окиснення 0.
Манган є елементом VII групи побічної підгрупи, тому максимальне значення +7, а мінімальне +2 (завдяки електронам завнішнього енергетичного рівня).
Селен є елементом VІ групи головної підгрупи, тому максимальне значення окиснення +6, а мінімальне значення окиснення -2 (6-8=-2).
Неон є інертним елементом, ступенів окиснення немає.
Фосфор є елементом V групи головної підгрупи, тому максимальне значення +5, а мінімальне -3 (5-8=-3).

ответ:Позитивні

У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму робітники України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 45 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.

У 1930-х pp. в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість.

Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце у світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію.

За роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. У 1930-ті pp. сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.

Объяснение: Негативні

Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних норм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.

У цілому форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу. У 1930-ті pp. знову з'явилися величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблеми.

У часи індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; було взято курс на мілітаризацію промисловості. Держава відмовилася від непу і почала примусовими засобами визискувати із селян додаткові кошти на форсування індустріалізації. Фактично зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами і, перш за все, розгортанням «соціалістичного змагання».

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на підприємства-монополісти (запорізький завод «Комунар», що випускав зернозбиральні комбайни, Луганський паровозобудівний та ін.), які згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.

Промисловий потенціал України (як і всього СРСР) формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.

Время мощного подъёма революционного движения в Китае после первой мировой войны и в период антиимпериалистической, антифеодальной революции 1925 - 1927 гг. является бурным и сложным этапом в жизни китайского народа, в истории его внутренних и внешних отношений.

Китай 20-х годов нашего столетия представлял собою страну, разделённую на районы, в которых господствовали враждовавшие между собой отдельные милитаристы или блоки их, за спиной которых, в свою очередь, стояли империалистические силы. Милитаризм и империализм истощали страну, сохраняя и культивируя отсталый, полуфеодальный характер её экономики. Формально центром Китая считался Пекин с его преходящими правительствами клик Аньфу и Чжили, являвшимися ставленниками японских и англо-американских империалистов, а фактически национальным центром всё больше становился Кантон с крепнущим южным правительством Сунь Ятсена. Победа Великой Октябрьской социалистической революции в России, расколовшей мир на два лагеря и положившей начало общему кризису капиталистической системы, оказала огромное влияние на народы колониальных и зависимых стран и, в частности, на народ Китая. Исторические обращения советского правительства к китайскому народу, провозгласившие отмену всех неравноправных договоров, заключённых с Китаем царским правительством, обращения, проникнутые уважением и чувством дружбы Советской страны к народам Китая, вызвали исключительно сильный отклик в массах китайского народа и консолидации сил китайской демократии. Именно в 20-х годах в Китае начинается период революционного подъёма. В 1921 г. на исторической арене появляется китайская компартия. Движение 4 мая 1919 г., Гонконгская стачка моряков 1922 г. и забастовка железнодорожников на Пекин-Ханькоуской дороге в 1922 г. были первыми после мировой войны боями китайской демократии в лице её передовой силы - рабочего класса - против империализма и милитаризма, против пережитков феодализма, предвестниками дальнейшего подъёма революционной борьбы. В стране уже созрели внутренние силы, готовые к борьбе против феодалов и милитаристов, против империалистов, силы, поднимающие знамя демократической революции миллионных масс трудящихся в полуколониальном Китае. Говоря в 1927 г. о перспективах революции в Китае, товарищ Сталин в тезисах для пропагандистов по вопросам китайской революции указывал:

"Основные факты, определяющие характер китайской революции:

а) полуколониальное положение Китая и финансово-экономическое господство империализма;

б) гнёт феодальных пережитков, усугубляемый гнётом милитаризма и бюрократии;

в) растущая революционная борьба миллионных масс рабочих и крестьян против феодально-чиновничьего гнёта, против милитаризма, против империализма;

г) политическая слабость национальной буржуазии, её зависимость от империализма, её боязнь размаха революционного движения;

д) растущая революционная активность пролетариата, рост его авторитета среди миллионных масс трудящихся;

Объяснение: