Підберіть прислів’я та загадки про хмари, поясніть їх.

          «чтобы обучить другого, требуется больше ума, чем чтобы научиться самому», - эти слова м.монтеня точно специфику работы преподавателя.

        повышение качества подготовки специалистов требует оптимизации педагогического труда, вооружения преподавателей знанием «технологии» их работы. вузовский преподаватель не столько ведёт студентов за собой, сколько указывает им путь к знаниям, которые они должны добыть самостоятельно. в процессе обучения важно, есть ли у преподавателя собственная точка зрения, и насколько активно он старается приобщить к ней студентов.  

процесс обучения, его организация зависит от решения, прежде всего, трёх проблем: кого учить, чему учить, как учить.

        кого учить? студента с индивидуальными потенциальными способностями. а это требует начальной «диагностики», так как достижение определенной цели связано с корректировкой курса, с учётом реальных возможностей данного контингента. без начальной диагностики трудно определить уровень знаний студентов и способствовать развитию их способностей. можно ли читать   лекцию и ставить перед собой достижение конкретной цели, не имея представления об уровне подготовки аудитории?

        чему учить? знаниям, наколенным человечеством, и умению думать. но учить не тому, что думать, а тому, как думать. нестандартность мышления проявляться только через раскрытие индивидуальных способностей, что требует непременной индивидуализации и дифференциации в обучении. индивидуализация возможна только при полной компьютеризации, когда у каждого студента своя программа обучения, основанная на методе модулей и учитывающая личностные и психологические возможности.

        как учить? наукой установлено, что человек усваивает не готовые сведения, сообщаемые ему в готовом виде, а свои собственные «ответы» на вопросы, которые у него возникают в ситуации потребности в новом знании и всегда являются продуктом собственного действия обучающегося. а значит, единственный путь рационального процессом усвоения знаний – обучение через выявление противоречий в составе наличного знания с целью последующего их разрешения. однозначно трактуя слова ушинского «знай, свой предмет и излагай его ясно», можно сделать вывод: «если я знаю свой предмет, зачем мне методика, если я не знаю предмета, никакая методика мне не ! » верно второе, а первое? студенты после лекции говорят о преподавателе: «этот преподаватель так много знает, что когда рассказывает ничего не понятно! ». преподаватель же говорит с горечью о студентах: «я так много им дал, но они так мало взяли». что же в действительности? он хотел много дать, а дал им ровно столько, сколько они взяли. хотите, чтобы они взяли больше, сделайте так, чтобы это было им необходимо.

19 ст. та на початку 20 ст.. Хати в селі будувалися дерев’яні, болотяні /болото чи глину змішували з соломою, або половою/. Хата ділилася на дві половині, по середині з сіньми та комірчиною. В одній половині хати самі. А в другій тримали худобу. В хаті, в якій жили стояло дві лаві/ це вичещині дошки, шири-ною 25-30 см./, одна з них стояла вздовж хатньої стіни, а друга впоперек стіни. Стояли вони на ковбицях /дерев’яні стовпці/ вкопані в землю. Посередині хати скриння, /це дерев’яний ящик довжиною до двох метрів, який зверхи закривав-ся кришкою і замикався на замочок/, в скриню складалося все “багацтво”, одяг, вбрання, свої полотна та інші дорогі речі. В хаті, крім лав, могли бути ослінчи-ки, маленькі стільчики, які можна було переносити з одного місця на друге. Змля в хаті була глиняна, зверхи була змащена коров’ячим лайнаком і кругом попід стіни обведена червоною глиною в полоску 10-15 см.. Стіни і стеля були глиняні і мастилися білою глиною, яку купували на базарі /ярмарку/. Надворі хати теж мастилися білою глиною, лише тильна сторона /затиля/ мастилася жовтою, або червоною /перепаляною/ глиною. Верх хати покривали сніпками, зробленими з житньої соломи. При вході із сіней в хаті з одного боку, рядом з дверима, висів на стіні мисник, на якому були розкладені глиняні миски, полу-миски друшляк /дирава миска, для видділення варениківчи тіста від рідини/. Над дверима була полиця, на якій складали хліб. З другого боку, при вході в хату, стояла велика піч, в якій щоденно варили їжу собі і тваринам і 1-2 рази на тиждень пикли хліб. Хліб пекли просто на черені, або на капустяному листку. Перед піччю був припічок, на якому клали і виймали з печі горшки, збоку на ньому була дирка, в яку вкладали кужіль, сідали і пряли пряжу, на ньому ще любили сидіти діти, які гріли ноги перед піччю. З боку білля печі був побудова-ний /діліжан/, в якого впиралася постіль – це настіл з дощок стояло на чотирох ковбицях на нії сім’я спала. Постіль настилялася соломою і покривалася ряд-ном на ній лежали подушки. Над постільлю висіла жердка, на якій висіла одежа щоденного похвату. В диліжані палили лише взимку, коли було холодно і ті, що спали на постелі, могли гріти ноги. На диліжані зазвичай спали дід чи баб-ка. На печі спали діти та сушилася пашня, яку готували до млина. Щоденно в печі варили їжу, в основному дві страви, борщ і кашу, які їли рано і в полудень, коли не йшли на польові роботи. А коли йшли то брали з собою полудинок са-ло, часник, яйця, молоко, огірки, а ранішні страви доїдали вечером. Бувало, що на вечерю варили картоплю до огірків чи капусти, або варили крупник-куліш з ячмінних, або пшеничних крупів.