С какими деятелями российской истории можно поставить в один ряд патриарха Гермогена, К.Минина и Д. Пожарского.

Святитель Гермоген был достойным продолжателем духовных традиций, заложенных в Русском Народе великими подвижниками-преподобными Сергием Радонежским, Александром Свирским, Иосифом Волоцким и Нилом Сорским, а подвиг Минина и Пожарского можно сравнить с ополчением Отечественной войны 1812 года, когда партизанские отряды крестьян Ермолая Четвертакова и Герасима Курина воевали вместе с военными партизанскими отрядами под руководством Дениса Давыдова.

З грецької мови поняття «космос» означає пристрій, порядок, стрункість. Ще в Древній Греції філософи розглядали Всесвіт як гармонійну впорядковану систему, де зіставлялися хаос і безлад.

Під космосом мається на увазі щось єдине, яке підпорядковується загальним законам і знаходиться за межами атмосфери Землі. Людина більш-менш ретельно досліджувала навколоземний простір космосу: побудувала ракети і запустила штучні супутники планети. З моменту польотів людини в космос область дослідження Всесвіту розширилося.

астрономи вважають, що матерія і простір виникли в ході потужного вибуху чогось щільного та гарячого. Вибух стався 10-20 млрд. років тому. З тих пір Всесвіт безперервно охолоджується і розширюється. У перші секунди після великого вибуху електрони і кварки перетворилися в молекули й атоми, з’явився кисень.

Оскільки процеси розширення Всесвіту тривають, то вчені розглядають різноманітні сценарії його розвитку в майбутньому. Так, перший сценарій говорить, що він може стискуватися в точку. Цей нестійкий стан призведе до незворотного процесу – Всесвіт зникне за одну мить. Якщо він буде далі розширюватися, то температури будуть врівноважуватися і у всіх точках простору стануть однаковими. Зірки будуть віддалятися одна від одної, охолонуть і перестануть випромінювати світло. Чорні діри стануть «випаровуватися» і зникнуть. Також є ще один сценарій – сила взаємного тяжіння зупинить процес розширення і галактики почнуть падати одна на одну.

Церковь стоит на холмике, в самой середине поселка. Окна её светят огнями. Колокольня — старая, высокая, темная — тонет вершиной в лазури.

Скрипят ступени лестницы… Старый звонарь Михеич поднимается на колокольню, и скоро его фонарик, точно взлетевшая в воздухе звезда, виснет в пространстве.

Тяжело старику взбираться по крутой лестнице. Не служат уже старые ноги, поизносился он сам, плохо видят глаза… Пора уж, пора старику на покой, да бог не шлет смерти. Хоронил сыновей, хоронил внуков, провожал в домовину старых, провожал молодых, а сам все еще жив. Тяжело!.. Много уж раз встречал он весенний праздник, потерял счет и тому, сколько раз ждал урочного часа на этой самой колокольне. И вот привел бог опять…