В 1909 г. в селе Мыртыновка недалеко от Киева в кладе серебряных изделий, нашли и византийские вещи VI в.

выходишь на главную страницу

здесь можно выбрать категорию предмета или начать отвечать на только что заданные вопросы

о\эта стена работает по принципу стене в вк

нажимаешь на вопрос но который ты можешь ответь или просто хочешь посмотреть можешь ли

если знаешь нажимаешь на окошко "добавить свой ответ"

та и отвечаешь

за ответы ты получаешь которые выставляют люди которые вопросы

эти можно увидеть рядом с предметом указанном в этом вопросе

суммируются

также твой ответ могут отметить как лучший и ты плюсом получишь указанные после плюса

отвечаешь на вопросы получаешь на которые потом сам сможешь задавать вопросы или просто повышать свой "уровень"

У 70-х роках XVIII століття, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина опинилася в складі Австрійської імперії. Разом з частиною польських земель, вона утворила Королівство Галичини та Лодомерії. Хоча Лодомерія пізніше відійшла Росії, Східна Галичина не була самотньою землею з українським населенням у складі Австрійської імперії. Ще з XVII століття там перебувало Закарпаття у складі Угорського королівства. А в кінці XVIII століття у складі окремого округу до Галичини та Лодомерії приєднали Північну Буковину з містом Чернівці.

Західноукраїнські землі були строкатими етнічно: хоча більшість населення становили українці, у Східній Галичині значною була частка поляків та євреїв; у Північній Буковині — румунів; а на Закарпатті - угорців, румунів та поляків. З приходом австрійської адміністрації, у статусі чиновників на управлінців, на західноукраїнські землі переїздили також німці.

Суспільство продовжувало ділитися на стани: шляхту, духовенство, міщан та селян. Більшість українців проживала у селах. Лише незначна кількість належала до інших, більш привілейованих станів. Тому до соціальних відмінностей, значною мірою додавалися й національні. Найбільші міста — Львів, Броди, Ужгород, Чернівці, Тернопіль — були переважно не українськими.

Зміни, пов'язані з промисловим переворотом та індустріалізацією, відбувалися досить повільно.

Селяни вдавалися до саботування нестерпних повинностей, масових втеч, бунтів та навіть збройних виступів. Найчисленнішими стали холерні бунти на Закарпатті у 1831 році та повстання Лук'яна Кобилиці на Буковині у 1843-1844 роках. Неписьменний селянин Кобилиця підбурив інших, не менш неписьменних селян самовільно захопити пасовиська та луги у своїй окрузі. Він стверджував, що має дозвіл від самого цісара, тобто австрійського імператора. Насправді ж, Кобилиця купив звичайну книгу про права й повинності жителів гір, де йшлося зовсім про інше. Але перевірити ніхто не зміг. Повстання набуло значних масштабів. Кобилицю прозвали «гуцульським королем». Придушити повстання вдалося лише втручанням урядових військ.