Твір на тему лицарський кодекс честі (за поемою "пісня про роланда")​

Роланд — ідеал лицаря середньовічної доби

Сьогодні дочитав книгу польського письменника "Хрестоносці". Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря — то звання розбійника з битого шляху.

Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.

По-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у Ронсенвальській ущелині. Тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря — бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. До того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. Хоча сам Христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.

Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.

Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю. Він не хоче ані з ким ділити славу. Через те гине сам і губить тисячі франків. Бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? Тому його розуміють і підтримують інші герої битви. Кузен, наприклад, стримує його, коли Роланд збирається сурмити у свій ріг Оліфант: все одно, Карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.

Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів'є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.

Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, — це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда — слава Франції, ганьба Роланда — ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби.

Объяснение:

Это стихотворение перекликается с пушкинским «Цветы последние милей...». Картины увядания передают настроения грусти, тихого восхищения, неизбежной боли ухода. Светло окрашенная лексика («светлость», «умильная, таинственная прелесть», «томный, легкий шелест», «туманная и тихая лазурь», «кроткая улыбка») сочетается со словами, выражающими печаль, тревогу, неуют, страх («зловещий», «над грустно-сиротеющей землею», «бурь», «порывистый, холодный ветр», «ущерб, изнеможенье», «увяданья», «страданья»).
Поэт и в увядании чувствует «прелесть». Настроение «умильной» печали, переданной образом конца года - осени, усиливается образом соответствующего ей конца дня - вечера.
«Ущерб, изнеможенье», «кроткая улыбка», «божественная стыдливость страданья» - эти слова относятся в равной мере и к состоянию природы, и к состоянию человека. Тютчев не разделяет природу и человека, они едины в своих проявлениях, природа одухотворена. Поэт «переводит» эти общие ощущения на язык «существ разумных»: «Божественная стыдливость страданья» значит смиренное принятие всего, посланного свыше; чувство гармонии, которая проявляется в том числе и в страдании, и в его преодолении

пубертатный период или половое созревание начинается:у девочек в среднем начинается в возрасте 12 лет, у мальчиков — 13, а заканчивается у девочек к 16—17 годам, у мальчиков — к 17—18.В этот период активизируется деятельность половых желез,и выработка половых гормонов(андрогена и тестостерона),которые влияют на появление вторичных половых признаков,появление акне,роста волос.Начинается период становления физиологических процессов репродуктивных процессов ,которые в дальнейшем позволят продолжить род.Происходит созревание и выработка сперматозойдов и яйцеклеток.