Комплекс Гольджи в клетке можно распознать по наличию в нем

Б – имеет ЭПС, В – Митохондрии, Г – хлоропласты.

Ингредиенты

Тесто:

Сливочное масло: 80 гр

Сахар: 100 гр

Ванильный сахар: 2 стол.л.

Куриные яйца: 2 шт.

Пшеничная мука: 150 гр

Разрыхлитель: 1 чайн.л.

Соль: 1 гр

Молоко: 50 мл

Крем:

Яичные белки: 3 шт.

Сахар: 120 гр

Сливочное масло: 170 гр

Ваниль: по вкусу

Пищевой краситель: по вкусу

Объяснение:

Подготовьте ингредиенты для теста. Масло достаньте из за 2 часа как минимум до приготовления.В чашу миксера положите масло и сахар. (Прекрасно подходят миска и венчик, если что.) Взбивайте.Добавьте ванильный сахар. Хорош сейчас такой сахар с натуральной ванилью. Взбивайте до светлой пенистой массы.по одному добавьте яйца, каждый раз хорошо взбивая.Доведите тесто до светлой пенистой массы.В просеянную муку добавьте соль и разрыхлитель, перемешайте.Добавьте половину муки к основной массе. Перемешивайте до однородности.Добавьте молоко и перемешайтеДобавьте оставшуюся часть муки с разрыхлителем и солью.В подготовленные формочки выложите по столовой ложке теста.Поставьте в горячую духовку и выпекайте при 170 градусах 20 минут.Готовым кексам дайте остыть.Они получаются пористыми и мягкими

Подготовьте ингредиенты для крема. Для ванильных капкейков удобно использовать в креме экстракт ванили.Для удачного крема в белках не должно быть ни грамма желтка. Лично я даже жгутики (светлые сгустки белка) удаляюДобавьте к белкам сахар.Добавьте к белкам сахар.ВзбивайтеПолучится пышная стойкая пена, теплая.Снимите с бани и взбивайте до остыванияНебольшими порциями добавляйте к белкам мягкое масло и взбивайте каждый раз до однородности.Идеально, если белки и масло одной температуры.К крему добавьте ваниль и другие ингредиенты для аромата и вкуса.Хорошо перемешайте.В часть крема добавьте краситель и перемешайте до однородности.Внутрь мешка выложите белый крем.Украсьте капкейки кремом.Можно украсить ягодами и мятой.

ПРИЯТНОГО АППЕТИТА!

Объяснение:

Недожата нива

В серпні не брали ми в руки серпи,

Бо руки тримали зброю,

Бо наші достиглі пшеничні степи

Були тоді полем бою.

Нива - по колосу ходять зайці!

Місяць над степом стоїть в караулі.

З боку одного - наші бійці,

З другого ворог - на відстані кулі.

Нібито тихо. Тривожний ландшафт.

Білі хати почорніли від туги.

І не змогла гречкосійна душа

Стерпіть над хлібом наруги.

Вийшов солдат -

Степові сват -

В ніч із траншеї-яруги.

Поповзом ниву розтерзану жав,

Праці віддавши душу і тіло,

Місяця серп йому помагав,

Поки на сході задніло...

Бачить пришелець, щось тут не те,

І не збагнути йому, що за диво:

Звечора поле було золоте,

Нині ж простерлася вижата нива.

Бачить снопи, як бійці, на стерні,

Все те пече його, злостить і муля.

Він ще не знає, що в цій стороні

Кожна зернинка - фашистові куля.

Бою розкручувалась круговерть,

Мов розтривожений улій.

Полем ходила солдатова смерть,

Так недалеко, на відстані кулі.

Стало на світі більше вдовиць...

Хлібові трудно служивши і чесно,

Воїн лежав між снопів горілиць,

Стягнутий ременем, як перевеслом.

І пропливли над солдатом віки.

Діти... колгоспи його й комнезами...

Ті, що стояли покіль, колоски

Чорними впали на нього сльозами...

...Хвилі пшеничні біжать вдалину

На тому ж таки на вічнім лану.

Внучка мені, як маленька царівна:

- Що це ти, діду, усе про війну,

А про казкове коли, про чарівне?

І, примруживши очко,

Намагається глянуть на сонце

Крізь бублика рум'яного..

- Постривай, дочко.

Спершу могилку солдатську доглянемо.

                *   *   *

В зеніт криваво плив двадцятий вік.

Мене згубила на базарі мати.

Тоді когось ловили. Хтось утік.

Ловці доконче мали упіймати.

Заходила облава від ріки,

Стріляли й не по-нашому кричали

Нещадні іноземні вояки

І найманці - домашні яничари.

Тоді я ще допетрати не вмів,

Що серед нас, забитих і сумирних,

Не злодіїв, не вбивць, не гендлярів -

Одвічно ловлять тільки непокірних.

Тікали. І вівчарок гавкіт злий,

Здавалося, котився лиш за мною,

Коли я, переляканий, малий,

В церковицю забивсь разом з юрмою.

Тікали в храм, в убогий той чертог,

Святим прикритись прагли омофором.

З-над вівтаря, з ікони, строгий Бог

Пронизував усіх палючим зором.

В зеніт криваво плив двадцятий вік...

Мені й тепер, мов короговки, мають

Слова, що таємничо Хтось прорік:

- Не бійсь, дитино, правди не спіймають.