Як я святкую новорічні та різдвяні свята

Китаї він називається Святом Весни і відзначається в період між 21 січня і 21 лютого, тоді коли місяць завершує свій повний цикл, і настає молодик. Урочистості тут тривають 15 днів і закінчуються Святом ліхтарів. У заходах беруть участь і дорослі, і діти. З самого ранку люди прибираються в будинку, оскільки вважають, що чистота - це не місце для злих духів. На вулицях в цей час рябить в очах від яскравих святкових вогнів. Ввечері люди збираються в тісному сімейному колі на вечерю, де дарують здебільшого не подарунки, а червоні конвертики з грошима. Навіть дітям і колегам по роботі прийнято підносити такі презенти. Коли стемніє, люди виходять на вулицю, щоб запускати святкові феєрверки. Жителі цієї країни вірять в древню легенду про страшне чудовисько Нянь, яке приходило під Новий рік, щоб з'їсти у людей всю худобу, припаси і зерно, а іноді і дітей. Одного разу люди побачили, як Нянь злякався дитини, одягненого в червоний одяг. І відтоді в це свято прийнято одягати червоне святкове вбрання та розвішувати біля своїх осель червоні ліхтарики, щоб відлякати звіра.

Новий рік є одним з найпопулярніших свят не тільки в Україні, а й майже по всьому світу. Але кожна нація має свої традиції святкування. Українські Новини зібрали інформацію про те, які традиції святкування Нового року вкоренилися саме в Україні.

Українці святкували Новий рік першого січня не завжди. У різні часові проміжки відзначали Новий рік у березні і навіть вересні. З самого початку святкування Нового року українці робили це навесні. Цей звичай був пов'язаний з тим, що природа наново відроджується навесні і починається новий сільськогосподарський сезон. А в XV столітті Православна церква прийняла греко-візантійський обряд, тоді початок року наступав першого вересня. У цей же час та частина України, яка перебувала у складі Великого князівства Литовського, відзначала Новий рік першого січня, за католицьким звичаєм.

Весь християнський світ став зустрічати Новий рік першого січня після того, як було введено григоріанське літочислення. Цар Петро І ввів своїм указом святкування Нового року першого січня на території сучасної України 1700 році. Також цар ввів такі традиції як прикрашання новорічної ялинки, гучні святкування і маскаради.

Багато наших предків вірили, що в новорічну ніч Бог чує всі прохання. 31 грудня накривали пишний сімейний стіл, тому вечір цього дня називався щедрим. Також в новорічну ніч проводили різні обряди, спрямовані на захист домашньої худоби і хороший урожай. Такі обряди обов'язково проводив господар будинку, який звертався до дерев і тварин із закликами до родючості.

Перед нами образ юноши с нежным, почти девичьим лицом. Таким нежным и прекрасным, что госпожа де Реналь подумала: не девушка ли это робко стоит у порога дома, и из ее красивых глаз льются слезы... Но нет! Это была не девушка, к неописуемому восторгу госпожи де Реналь, это был учитель ее детей! Могла ли предположить тогда молодая женщина, что этот юноша, почти ребенок, станет для нее всем: любовью, жизнью и даже смертью? Нет! Лишь сердце, ее чуткое сердце, тревожно забилось в груди, будто птица в клетке. Еще меньше думал об этом сам Жюльен. Входя в дом господина де Реналя, Жюльен Со-рель, сын бедняка-плотника, нес с собой шкатулку. В ней было спрятано самое большое богатство Сореля и самая большая его тайна, самое большое разочарование (как поздно он родился!) и самая прекрасная мечта юноши; там было то, что питало его гордую душу, что разжигало в нем тщеславные помыслы и себялюбивые надежды... Там был портрет Наполеона! Да! Сорель пришел в дом господина де Реналя не для того, чтоб скромно занять место у самого края "светского стола", а для того, чтобы доказать, что он, Сорель, имеет право быть в высшем свете не по рождению, а по уму, по таланту, по своей одаренности. Он сумеет это, как когда-то сумел Наполеон!

С самых первых дней Жюльен в доме господина де Реналя заставляет восхищаться собой, прислушиваться к себе, считаться со своим мнением. В черном длинном платье, стройный и гибкий, Сорель чем-то напоминает молодого священника с такими очаровательными глазами, что не в одном девичьем сердце смогут они разжечь пламя любви.
Ах, госпожа де Реналь! Не надо бы вам так пристально смотреть в глаза молодого учителя своих детей. Нет там еще любви к вам. Там, в этих неповторимых глазах, пока лишь отражение вашей красоты и жгучий огонь самолюбивого юноши! Он сумеет доказать себе что-то очень важное, когда удержит вашу руку в своей, когда дерзко придет ночью к вам в спальную комнату! А вот вы не сумеете его оттолкнуть...
Да виновата ли молодая женщина, что душа, задыхавшаяся в серой бездуховности Верьера, потянулась к Жюльену с такой жаждой любви, как может только человек потянуться к рассвету после черной долгой ночи?!

А Жюльен продолжал "завоевывать" этот светский мир. Да, никогда уже не стать ему солдатом наполеоновской армии, не ощутить уже кроваво-красного вкуса воинской славы. Поздно, очень поздно он родился!. А как к лицу ему воинский мундир! Как красиво он держится в седле! (Это он-то! Сын плотника!) Ну что ж, сутана священника Жюльену тоже хороша, и это тоже путь к власти.
Не знал Сорель, что семинарию в Бёзансоне завоевать будет немного сложнее, чем сердце госпожи де Реналь. Юноша сначала никак не мог понять, почему вызывает он к себе такую черную ненависть? Своим прилежанием? Знаниями? Умом? "Глупец! — догадается Жюльен после. — Что я хотел доказать?! Что я умнее их?! Идиот, здесь не нужны знания!" И как ни старался Жюльен Сорель, но так и не сумел отучить себя мыслить, так и не смог стать похожим на своих серых, тупых, безликих и бездумных однокурсников, грубых и бездуховных сельских парней.

Вот тут бы и закончить Стендалю свой роман! Жюльен Сорель благополучно бы доживал до спокойной старости в славе и богатстве.
Но Стендаль не для того создавал образ Жюльена Со-реля, вложив в него столько своей души и сердца.
Это роковое письмо госпожи де Реналь! А дальше все идет быстро: дорога в Верьер... церковь... она молится... он стреляет. И все! Беспамятство... Жюльен в тюрьме. Сколько времени он здесь? И сколько ему еще быть? Да сколько б ни быть, впереди — только гильотина!
Не будь всего этого в романе, разве мог бы Жюльен Сорель "просочиться" в XXI век?
Выбирай)

ответ:

1) 14,7 • 4 = 58,8 (км / ч) - скорость первого поезда.
2) 22,4 • 3 = 67,2 (км / ч) - скорость второго поезда.
3) 58,8 + 67,2 = 126 (км / ч) - скорость сближения поездов.
4) 138,6 - 37,8 = 100,8 (км) - проедут поезда, не встретившись.
5) 138,6 + 37,8 = 176,4 (км) - проедут поезда после встречи.
6) 100,8: 126 = 0,8 (ч) - до встречи поездов расстояние будет 37,8 км.
7) 176,4: 126 = 1,4 (ч) - после встречи поездов расстояние будет 37,8 км.
Ответ. Через 0,8 ч или 1,4 ч расстояние между поездами составит 37,8 км.