Почему стало нарастать противостояние между вчерашними союзниками во Второй мировой войне?

Система новых международных отношений складывалась в условиях так называемой «холодной войны». Главной её причиной стали глобальные, геополитические, непримиримые противоречия между мировыми общественно-экономическими системами — капитализмом и социализмом, отягощенные идеологией и субъективными качествами лидеров великих держав. Советские руководители в своей внешней политике исходили из марксистского тезиса о неизбежности войн в условиях существования капиталистической системы.

1. Чим була зумовлена більш як столітня тривалість сторічної війни?
Очевидно, що Столітню війну (яка насправді тривала більше ста років) породив цілий комплекс причин. Одна з існуючих в той час проблем була типова для феодальних держав - труднощі при розмежуванні своїй території з сусідами. В даному випадку проблема виникла задовго до Столітньої війни. Ще в 11-му столітті герцог Нормандії Вільгельм Завойовник став королем Англії. Склалася парадоксальна ситуація: Вільгельм Завойовник як король Англії був монархом незалежної держави, рівним за статусом королю Франції, але як герцог Нормандії виявився васалом короля Франції. Згодом ситуація ще більше ускладнилася: герцоги нормандські підпорядкували собі графство Мен і частина графства Анжу. У 12-му столітті англійський король Генріх II одружився на Елеонорі Аквітанської і під владою Англії виявилася багата територія на південному заході Франції. По суті, відбувається спроба створити багатонаціональна держава з різними етнічними територіями - Англія претендує на Ірландію, Шотландію, Уельс, значну частину Франції. Починається боротьба за Аквітанію і Нормандію між французькими та англійськими королями. Французький історик Ж. Фав'є навіть стверджує, що Столітня війна - останній акт трьохсотрічної війни, що почалася за часів прекрасної герцогині Елеонори. У першій чверті 14-го сторіччя успіх був на боці Франції, якій вдалося домогтися в Аквітанії значних прав для французької корони. Між тим, для Англії багатолюдна і багата Аквітанія була надзвичайно важливою. Володіння нею не тільки підвищувало престиж англійських королів, але і, що важливо, приносило їм чимало грошей. М. Басовська зазначає, що до кінця 14-го століття Аквітанія приносила королям Англії майже такі ж доходи, як і сама метрополія. Деколи, королівська скарбниця отримувала гроші двічі. Так, був налагоджений експорт вин з Аквітанії в Англію. При цьому торговці платили як вивізне (при виїзді з Франції), так і ввізне (при доставці товару в Англії) мито. "Таким чином, англійська корона знайшла цінну економічну опору, якої гостро потребувала феодальна монархія в період активного зміцнення позицій центральної влади. Оскільки області на південно-заході Франції вважалися частиною домену англійського короля, надходження від них повністю належали короні. Це збільшувало для Плантагенетів важливість збереження континентальних володінь. Левова частка багатств Гасконі надходила в Англію". При цьому витрати були невеликі: Аквітанія була економічно розвиненою, а тісні економічні відносини породжували політичну лояльність - англійцям не потрібно тримати на південно-заході Франції великого війська. На ситуацію впливало і те, що населення Аквітанії відрізнялося культурною самобутністю і побоювалося повного злиття з Францією.

концепции идеального

В современной отечественной философии и науке сложились три концепции идеального. Согласно концепции Д.И. Дубровского, идеальное – явление, присущее субъективному миру отдельного социального индивида, материальным носителем его выступает нейродинамический код, природа которого науке до конца пока еще не ясна. В концепции Э.В. Ильенкова идеальное рождается и существует не в голове, а при помощи головы в общественной деятельности человека. Его нельзя отождествлять ни с результатами деятельности индивидуального нейрофизиологического аппарата (индивидуализированное духовное бытие), ни с материальным субстратом объективации этого бытия (книга, мрамор, архитектурная модель, икона). Оно включает в себя весь мир объективированного духовного бытия не только отдельной личности, но и результаты духовной деятельности всего исторического процесса, мир человеческой культуры и всю очеловеченную природу. В этом смысле идеальное первично по отношению к сознанию индивида.