У геологической экспедиции 40% маршрута проходили по степи, 26% — по горной местности, а остальные 102 км — по долине реки. Сколько километров

Объяснение:

Світ О. Генрі розмаїтий і багатий. Його герої — продавщиці, дрібні службовці. У них часто немає грошей, вони живуть у бідних кварталах, але все одно приваблюють і цікавлять читачів. Чому ось уже скільки років тори письменника не втрачають своєї популярності? Спробуємо розгадати секрет О. Генрі на прикладі декількох його прості люди: художники, новел. Молоді художниці Сью та Джонсі, які оселилися в невеликому кварталі Гриніч-Вілідж, зіткнулися з певними труднощами. Дівчата жили бідно, а восени Джонсі раптово захворіла на пневмонію. Невідомо, чим би закінчилася історія хвороби Джонсі, якби не старий Берман, котрий намалював на стіні листок плюща. Зрозумівши безвихідь становища Джонcі, він вирішив врятувати бідну дівчину, пожертвувавши своїм власним життям. Мабуть, кожний, хто прочитав новелу О. Генрі, зрозумів, що таке справжне співчуття й милосердя, що треба бути уважнішими до тих, хто поруч, вчитися «бачити» серцем. Герої іншої новели О. Генрі «Дари волхвів» Джим і Делла пожертвували один заради одного тим найдорожчим, що в них було. Як відомо, волхви принесли дари немовляті Ісусу Христу від щирого серця. Делла відрізала і продала волосся, щоб купити ланцюжок для годинника Джима, а Джим продав батьківський годинник, щоб купити гребінці для розкішного волосся Делли. Вони це зробили в ім'я любові. Молоді люди чисті душею, як діти. Саме так автор називає їх, захоплюючись їхнім вчинком. Джим і Делла мудрі серцем. Тому вониіє волхвами.

Когда я гостила у бабушки в г. Белоозёрск Брестской области, что в Белоруссии, катаясь на велосипеде, заехала в старинный парк с вековыми дубами и клёнами. На меня повеяло чем-то таинственным, загадочным…

На въезде в парк сохранились развалины какого-то строения, а рядом памятный камень с табличкой. Из надписи на табличке я поняла, что передо мной бывшее графское имение Пусловских. За сумрачным, сырым, немного жутковатым заросшим парком находится Чёрное озеро, берега которого сильно заросли кустарником и камышами…

Говорят, что дна у Чёрного озера нет, его никто никогда не мог достать. Да и как его можно достать, если воды в озере всего полметра, а дальше начинается чёрная, беспросветная жижа. И ничто не может проникнуть сквозь её тягучую массу: ни солнечный свет, ни груз на леске, ни длинный шест, который засасывает так, что назад уже не вытащить. Даже на берегу себя ощущаешь неуютно перед этой чернотой. А какие тайны скрыты в глубине этого загадочного озера…

У бабушки я увидела книгу Владимира Короткевича, а в ней повесть «Дикая охота короля Стаха». Для меня это был совершенно незнакомый автор, и я ради интереса начала читать… Оторваться уже не смогла. Как- будто нырнула в глубины Чёрного озера. И пока не дочитала до конца, пока автор не раскрыл тайну дикой охоты, было ощущение, словно я барахтаюсь в этой черной ужасной жиже, и никогда уже не почувствую твёрдую почву под ногами, никогда не увижу солнечный свет…