Расшифруйте данные математические модели в соответствии с каждой из данных ситуации. Данные Математическая модель В стаде а овец и Ь коров

1.1.    В стаде всего 30 животных.
1.2.    Овец в стаде в 3 раза больше, чем коров.
1.3.    Овец в стаде на 15 больше, чем коров.
1.4.    Овец в стаде на 17 больше, чем коров.
1.5.    Овец в стаде в 5 раз больше, чем коров.

2.1.    Турист преодолел всего 30 км.
2.2.    Турист проплыл на плоту в 3 раза меньшее расстояние, чем прошел пешком.
2.3.    Турист прешел пешком на 15 км больше, чем проплыл на плоту.
2.4.    Турист прошел пешком на 17 км. больше, чем проплыл на плоту.
2.5.    Турист прошел пешком в 5 раз большее расстояние, чем проплыл на плоту.

3.1.    За конфеты и за печенье заплатили всего 30 рублей.
3.2.    Конфеты обошлись в 3 раза дороже, чем печенье.
3.3.    За конфеты заплатили на 15 рублей больше, чем за печенье.
3.4.    За конфеты заплатили на 17 рублей больше, чем за печенье.
3.5.    Конфеты обошлись в 5 раз дороже, чем печенье.

4.1.    В классе всего 30 человек.
4.2.    В классе девочек в 3 раза больше, чем мальчиков
4.3.    В классе девочек на 15 больше, чем мальчиков.
4.4.    В классе девочек на 17 больше, чем мальчиков.
4.5.    В классе мальчиков в 5 раз меньше, чем девочек.

Ліси розташовані на півночі та заході рівнинної частини України. Вони займають близько 24 % території країни. У їх межах розрізняють зони мішаних (17 % площі) і широколистих лісів (7 % площі). Мішані ліси у нас часто називають Українським Поліссям. Їх південну межу визначають за умовною лінією, що проходить поблизу міст Володимира-Волинського – Луцька – Житомира – Києва – Ніжина – Кролівця – Глухова. На півдні ці зони поступово переходять у лісостепову зону. Українське Полісся є частиною великої Поліської низовини, яка простягається на територію ще трьох держав – Білорусі, Польщі та Росії. Тому чітких природних меж Українського Полісся не існує.

Зона широколистих лісів займає західну частину України від Українських Карпат на схід до лінії Шепетівка – Хмельницький – Новодністровськ. Донедавна цю частину України відносили до лісостепової зони. Сучасні ландшафти тут справді подібні до лісостепу, але до активного розорювання земель 90 % території займали листяні ліси, від яких нині майже нічого не лишилося. Тому в історичному сенсі це крайня східна межа поширення у Європі широколистяних буково-дубових лісів.

Объяснение:

Прадавній український ліс – це зачарований світ, де річки й озера багаті на рибу, а кожна галявина дарує духмяні ягоди і гриби. Восени під ногами шурхотить опале листя, а навесні з-під снігу визирають проліски і сон-трава. Тут затишне, не надто спекотне літо. Зима помірно холодна. Щедро зрошена дощами земля дарує вологу струнким соснам, кремезним дубам, сторічним букам. Цілюще повітря пахне мохом і сосновою смолою. Річки повноводні, неначе водопілля ніколи не минає. Струмки звивисті, як велетенські змії, що ховаються у лісовій гущаві. Над берегами схиляються старезні верби. А над усім цим – густо-синє небо, яке тоне у чистому дзеркалі озер. Біля поліщукової хати лелека в’є гніздо, поряд із криницею росте кущ калини і стоїть, схиливши голову, журавель. І позирає мертвими вікнами місто Прип’ять, обпалене вічним болем чорнобильської катастрофи. Усе це – Українське Полісся…

Объяснение:

Ласяня падрасло, падужэла, пачула, што ў яго залячылася рана — спачатку зацягнулася цвёрдаю, тоўстаю, бураю ад кры-ві нарасцю, а пасля гэта нарасць пачала сушэць, свярбець і ад-лушчвацца ды абвісаць.

У падпаветцы — на ахапку сена — яно спала ноччу, а днём гуляла па двары, пазнаёмілася з усімі яго насельнікамі. Па-любіла шчыра гаспадара, мірна ўжылася з крышку страгава-таю гаспадыняю, падружылася з таварыскім сабакам, са сва-вольнікам-цялём, амаль равеснікам, з якім гойсала па двары; з катом, з курамі — драбнатой — яму было нецікава... 3 вялі-кай — амаль з ласіху — каровай адразу ж ніякага сяброўства

не выйшла...

Найболын ласяня пасябравала з гаспадаровымі дзецьмі — з хлопчыкам і дзяўчынкаю. 3 імі яно і дурэла, бегала па два-ры, брала з іхніх рук смачны хлеб, салодкія цукеркі і пернікі, ад іх яно атрымала смешную, нават дураслівую мянушку — Губаты.

Прыдумаў гэта хлопчык. Усё дзівіўся, што ў ласяняці такая гарбатая морда, абвіслая верхняя губа, а пасляі выдумаў: «Гу-баты!»

Спачатку называлі так дзеці, а пасля пачалі гэтак падклі-каць і сталыя.

У адзін з апошніх летніх дзён, у яшчэ раннюю, сівую ад ту-ману раніцу, да якой яго рана стала цвёрдай, зарубцавалася, хоць так і не зарасла шэрсцю, чамусьці прынёс яму вядро з пойлам не босы, яшчэ заспаны хлопчык, а сам гаспадар.

— Ну што, Губаты? Стаў ты ўжо дужы, здаровенькі, то ідзі ў свой дом і жыві, дзе ўсе твае сваякі жывуць... Ідзі да свайго, а пра нас забудзь...

Ляснік замахаў рукамі — і Губаты, зусім не спалохаўшыся, а дурасліва і як дражнячыся, падскочыў, брыкнуў заднімі на-гамі і гайсануў далей, імгненна п'янеючы ад вялікай прасто-ры, бегу, душой адчуваючы, як яму ўсяго гэтага дасюль не ха-пала.

За выганам пачаўся адразу малады лес, які знаёма пахнуў зеленню, смалой, расою, — і ў душы Губатага нешта як варух-нулася, захацелася бегчы, і ён, ужо нічога не помнячы, не азіраючыся, мінуў маладняк і памчаў у глыб лесу. Стары са-соннік яшчэ болей завабіў нечым невядомым, родным, мілым, што ён адчуў такое вялікае шчасце, якое, здаецца, не толькі поўніла грудзі, але і ахмяляла зусім...

... Ап'яненне воляй прайшло, і ён адчуў, што шмат чаго тут не ведае, а вось леснікоў двор знае ўжо да драбніц...

I тут ён пачуў, што яго жаласна кліча хлопчык: «Губаты, дзе ты, Губаты?» Ён зразумеў, што далёка адбегся, пакінуў сваіх сяброў. Падумаў так і затрусіў назад.

Губаты, Губаты! — радасна закрычаў хлопчык і хутка-хутка пабег насустрач.

Ты маніў нам... — папракнуў хлопчык бацьку, калі той паволі падышоў сюды. — Губаты не ўцёк сам, а ты яго вы-пусціў. Як выпусціў бусла, зайчыкаў, дзікіх парасят... Але Гу-батага мы не адпусцім, ён будзе жыць у нас... Я яго буду кар-міць...

I я буду... — паўтарыла за ім дзяўчынка, гэтаксама з па-прокам пазіраючы на маўклівага, як вінаватага, бацьку сваімі вялікімі вачамі, поўнымі слёз...

— Добра вы робіце, дзеці, і нядобра... — нарэшце азваўся ён. — Хораша і люба, што гледзіце так Губатага, але блага, што трымаеце. Ён звер і павінен жыць у лесе. Там яго дом... Пас-цель, яда, воля Цяжкабывае дзікаму зверу, калі ягозалішне прыручаць людзі... Гора бывае, бяда... Я ж ведаю...