Дна господина держали пари: чья лошадь перегонит, тот за каждую лишнюю версту получает 200 р. Лошади бежали 8 мин, и лошадь первого в каждые 1 1/2 мин делала 3/4 версты

1) ¾ : 1 ½ = 1/2 (версты) — делала лошадь первого за 1 мин;
2) 1 ¾: 2 1/3 = ¾  (версты) — делала лошадь второго за 1 мин;
3) ¾-1/2 = ¼  (версты) — на столько лошадь второго делала за 1 мин больше, чем лошадь первого;
4)    ¼*8= 2 (версты) — на столько вторая лошадь прошла больше, чем первая;
5)    2 • 200 = 400 (р.) — выиграл второй господин.
Ответ: второй выиграл 400 р.

ответ:На любов Олеся до природи, коли описується його дорога до школи, вказує бажання до старій сосні, хлопець «нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько»; він навшпиньки крадькома підходить подивитися на дятла, щоб не сполохати птаха; «ляснув долонею по льоду» і врятував пліточку.Повертаючись додому з дідом Прокопом, Олесь дбає про коня, чи не заважку ношу вони з дідом готують для нього. Така поведінка хлопчика свідчить про співчуття, піклування, любов до тварин.

Объяснение:

На мій погляд, навіть побіжний огляд адміністративної практики щодо Інтернету в нашій країні свідчить, що втручання української держави, як правило, не ґрунтується на законі й аж ніяк не є необхідним. На жаль, ця практика дедалі більше прагне походити на російську, білоруську, узбецьку та інші пострадянські моделі. Держава вперто хоче взяти під свій контроль реєстрацію імен у доменній зоні .ua. Вона прагне монополізувати інформаційний ринок, впровадивши ліцензування всіх телекомунікаційних послуг, і перетворити «Укртелеком» у «провайдера провайдерів». Держава хоче контролювати інформаційний обмін, вимагаючи від операторів встановлення обладнання для моніторингу телекомунікацій, та ще й за їхній рахунок. Держава поділяє провайдерів на «правильних» і «неправильних», вимагаючи від державних органів підключатися до Мережі тільки через «правильних» провайдерів. Держава хоче реєструвати електронні адреси, усі сайти, додавши їм статусу засобів масової інформації, і Бог знає що ще у своєму невгамовному бажанні захистити інформаційну безпеку і контролювати геть усе. Кожне твердження цього абзацу можна було б детально розібрати і показати, як саме держава порушує фундаментальні права і свободи[1] .

Тому першочерговим напрямком правового регулювання Інтернету я б назвав розробку законів, що захищали би права людини від необґрунтованого і непропорційного втручання держави в інформаційну сферу. Потрібна повна переробка базового закону «Про інформацію», що був прийнятий ще в доінтернетівську еру. Гостро необхідний закон про захист персональних даних, що забезпечив би можливість приєднання України до Конвенції №108 Ради Європи «Про захист прав особи у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних», відповідав би вимогам Директив ЄС №№95/46, 97/66 і інших європейських документів про захист персональних даних і став би базою для гарантій інформаційної приватності у всіх галузевих законах, що не менш гостро мають потребу у відповідних змінах – «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про єдиний реєстр фізичних осіб – платників податків», «Про