Дэн часто помогает своим бабушке и дедушке. Но он не очень любит работать по дому. Is there any work that Dan likes doing? Есть ли такая работа, которую Дэн любит делать?

1) Есть ли такая работа, которую Дэн любит делать?
Я не люблю работать по дому. Я не люблю чистить дом. Я не люблю застилать кровати. Это скучно. Иногда я помогаю дедушке мыть машину. Но это тоже скучно. Но я люблю кормить моего питомца, собаку Пита. И я люблю есть вкусную еду, которую моя бабушка для меня готовит.

Растения: зима: находятся в спящем состоянии со заброшенными листами. Весна: начало периода цветения , появление почек и листвы. Лето: период полного цветения и начало развития плодов. Осень: созревание плодов и опадание листьев.

Животные: Зима: впадание в спячку , смена окраса некоторых видов животных , поиск еды с того что есть зимой (остальные виды). Весна: пробуждение , начало брачного периода , привод выводка. Лето: воспитывание выводка. Осень: подготовка к похолоданию , пополнение запасов.

Куди йде дитинство? (твір-роздум)

Дитинство… Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.

“Дайте до дитинства щасливий квиток”, – просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: “Обрій іде – я за ним”.

Так, дитинство – це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон… Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів.

Тебе

люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом – грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам’яті.

Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.

Часто чуєш: “Якби знову стати дитиною”. Майже всі хочуть повернутися хоч На мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися

за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах…

Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити з собою в душі.

Щоб бути щасливим, Зовсім не обов’язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого та сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.