Помнишь ли ты, какая линии земной поверхности называется линией горизонта

«философия, как мудрость моей жизни..» если задуматься, подумать, осмыслить.. как ни странно, на ум ничего приличного не приходит. начинаешь думать обо всякой ерунде, на важную для тебя тему в голову не приходит ничего, кроме «да ничего, можно сделать и завтра! », «иди отдохни, подумай, потом напишешь! ». и заснула в раздумьях. вот так я мучилась почти месяц, размышляла, обдумывала, взвешивала, анализировала…. пришла к горькому выводу – философии во мне нет. точнее, не во мне, а в моей жизни она отсутствует. может быть, я и не права…. либо это возрастное, приходящее с осмыслением своего существования, цели своего бытия в этом мире, с появлением и осознанием ценностей, моральных и нравственных. либо эта самая философия затаилась где-то в недрах моего сознания. хотя, говорят, что возраст уже тот, пришло время задуматься, я не считаю, что это так. но если посмотреть с другой стороны: когда размышлять и осмысливать? когда буду седой, старой бабулькой, вяжущей своим бесчисленным внукам носки на скамейке возле подъезда, параллельно новую серию очередной мыльной оперы и при этом всём думая, как я прожила жизнь, что сделала плохого, что хорошего, кто пострадал из-за меня, кому я причинила боль. ну раз уж на то пошло, то задуматься нужно сейчас. это не вынужденная мера, ни в коем случае. это то, что стало мне интересно сегодня: пролистать книгу своих прожитых 18 с половиной лет, вспомнить всё, посмеяться, поплакать, , но не вдаваясь в недра воспоминаний, а лишь слегка черпнув из этого жизненного колодца пару десятков воспоминаний буквально на пару часов. итак, можно начать…. период первый. детсад + начальная школа. в этот период меня во многом обделил мой ужасный характер, детское непослушание. я не была записана туда, куда мама спала и видела меня отдать: скрипка, у-шу, рисование, бассейн и всё в этом русле – те секции куда родители заталкивают своих детей против их воли. а я в принципе ничего не потеряла, не стремилась к этому. музыка – однозначно не моё (медведь неплохо постарался), единоборства – ещё не поздно всё исправить, бассейн – позор на весь союз, я не умею плавать но не беда-и эта погрешность исправима. характер с тех пор мало изменился – всё тот же непослушный ребенок, который всё делает по-своему и на мнение отдельных людей ему глубоко наплевать. период второй. 4ый – 9ый класс. ах, как это всё было чудесно. тогда были способности к иностранным языкам, аккордеон, который я вытерпела полгода, шорт-трек, из которого я ушла, так и не став звездой льда (а , постарше меня, с которыми я занималась, связали с этим жизнь и привозят из зарубежных соревнований призовые места), «наклонности»-стихи от зубов, сочинения на 5/5, проверка тетрадей одноклассников на предмет ошибок, бадминтон, волейбол – самый долгий период моей связи со спортом. ровно 6 лет ему отдала, но мало чему научилась. а всё эта паршивая лень-матушка. или просто это было «не моё»? хотя, моё, зря я . о, аллах, эти годы были по-своему чудесны…. новые знакомства, первые мальчики, первая любовь. тогда я думала, что мои друзья – самые-самые лучшие, они всегда будут рядом, и выслушают. как оказалось, я во всём …. стоило уйти из школы, как та, компанейская дружба, рассыпалась на кусочки. наверное потому, что я захотела начать новую жизнь, без старых связей, без той наигранности со стороны лжедрузей. потому что начала соображать, умнеть, знать больше того, что нужно.

Слухайте себе, дивіться навколо себе – відповіді на ваші запитання приходитимуть звідусіль.

Вірте у вашу ідею. Будуть моменти, коли вона здаватиметься вам геніальною, а будуть і такі, коли ви вважатимете її повним лайном. Це частина процесу. Але якщо ви щиро вірите у вашу ідею – то ви це переживете і доведете її до блиску.

Якщо ви втомилися від вашої ідеї – відпочиньте. Іноді ви ненавидитимете її лише тому, що надто багато часу з нею проводите і надто пильно у неї вдивляєтеся. Письменникам (сюрприз!) теж потрібні вихідні.

Не кидайте. Ще рано здаватися. Якщо ви справді хочете написати книгу – ви маєте зачепитися за якусь одну ідею і почати з неї. Ви не зможете написати п'ятдесят сім книжок одночасно. Почніть з однієї. Ніхто не зробить цього, крім вас.

Любіть вашу ідею. Без любові нічого не буде.

Майте терпіння – все станеться не одразу, і всі частинки пазлу складуться не в одну чарівну мить. Майте терпіння, щоб працювати.

Записуйте все і не покладайтеся на пам`ять. Це вам знадобиться, повірте. Якщо перед сном, чи серед ночі, чи у метро вам спало щось на думку – запишіть це, розберетеся з цим потім. Але не думайте що запам'ятаєте просто так, бо цього не станеться. У мене в телефоні 2600 нотаток. Іноді я наштовхуючись серед них на справжні скарби, і навіть не пам'ятаю, як писала це. Тож воно того варте.

Заведіть окремий документ на комп'ютері, блокнот чи зошит, куди виноситимете найкращі думки щодо, які вам знадобляться пізніше (або не знадобляться). Ви повертатиметеся до нього впродовж усієї роботи і постійно додаватимете нові записи. Деякі письменники називають це Біблією книги. Може бути дуже корисним інструментом!

Визначтеся з жанром, формою та цільовою аудиторією вашого твору. Що це буде за книга? Фентезі, сучасна проза, детектив? Роман або повість? Для кого її буде написано – ким будуть її читачі? Початківцям часто радять починати з малого – а тоді вже рости до більших форм. Наприклад, спочатку писати оповідання, і вже тоді "дорости" до роману. Я не вважаю це правильним. Якщо ви маєте ідею для роману і хочете написати роман – пишіть одразу його. Як мінімум, структура і тонкощі написання оповідання сильно відрізняються від того, що вимагають романи. Є чудові письменники, які пишуть лише оповідання, тому що це та форма, яка вдається найкраще саме їм. І навпаки. Звісно, ви можете спершу спробувати написати оповідання – просто щоби перевірити свої сили та завершити якийсь проект, що дасть вам більше впевненості та запалу. Але це не обов'язково. Також існує думка, що ось ця (і так доволі підозріла) схема "від оповідання до роману" працює і для "від книги для дітей до книги для дорослих", і це взагалі категорично неправильно. Це цілком різні і самодостатні речі які не є підготовчими одна до одної. Книги для дітей вимагають не менш серйозної роботи, ніж книги для дорослих, і аж ніяк не є підготовчим етапом для написання дорослих романів. Це дві різні справи. Оберіть те, що ви хочете робити. І робіть це.

Сплануйте ваш твір. По суті, є два типи писання – (1) коли ти маєш чіткий план твору, докладний його скелет, на який потрібно лише нанизати слова – сама історія ж готова вже на цій стадії ідеї та підготовки; і (2) коли ти ніби пливеш за текстом, тобто не маєш чіткого плану, дозволяєш собі вільний інтуїтивний рух. Звісно, можна робити трохи того і іншого. З мого досвіду, зараз я вважаю, що в будь-якому разі краще все ж мати бодай пару опорних точок-маяків в історії перед тим, як сядеш її писати. Зійти зі шляху та дослідити води навколо можна завжди. Але якщо шляху перед вами немає взагалі ніякого, то ви просто блукаєте.

Проведіть дослідження для вашого твору. Якщо ви хочете написати історичний роман, то звісно, вам знадобиться багато знань про ту чи іншу епоху, побут, суспільний устрій, мову… Ви розумієте, про що я. Трохи дослідження теми ще нікому не завадило. Втім, професорські знання – це не ваша мета, ваша мета – написати книгу. Вивчати і досліджувати можна безкінечно довго і так нічого і не почати, власне, писати. Ви завжди зможете дізнатися про те, як у середньовічному Києві справляли весілля, і в процесі роботи – коли вам дійсно знадобиться ця інформація.

Сплануйте вашу роботу – про це ми ще поговоримо трохи докладніше вже у наступній колонці, в якій йтиметься, власне, про писання, але почати можна вже зараз. Письменництво – це робота, для неї потрібні час, сили, мотивація і постійність. Накидайте собі план вашої роботи. Він вам знадобиться.