"Перечислить инструменты примеряемые для сверления"

дрель с набором сверл. Набор сверл по дереву: 1 – центровое с плоской головкой («перка»); 2 – винтовое; 3 – спиральное; 4 – пробочное; 5 – зенковочное.

Объяснение:

Подводя итог всему сказанному о тюркском языковом типе, приходим к заключению, что тип этот характеризуется схематической закономерностью, последовательным проведением небольшого числа простых и ясных основных принципов, спаивающих речь в одно целое. Сравнительная бедность и рудиментарность самого речевого материала, с одной стороны, и подчинение всей речи как в звуковом, так и в формальном отношении схематической закономерности - с другой, - вот главные особенности тюркского языкового типа.

Типичный тюрк не любит вдаваться в тонкости и в запутанные детали. Он предпочитает оперировать с основными, ясно воспринимаемыми образами и эти образы группировать в ясные и простые схемы. Однако следует остерегаться возможных неправильных толкований этих положений. Так, ошибочно было бы думать, что тюркский ум особенно был бы склонен к схематическому отвлечению.

В словарях тюркских языков слова, заимствованные из других языков, всегда имеются, но эти слова большею частию заимствованы не у каких-либо соседей, с которыми тюрки приходили в непосредственное соприкосновение, а у народов, культура которых повлияла на культуру данного тюркского племени, так сказать, "издалека", в порядке иноземной моды: поэтому таких слов в литературном языке всегда гораздо больше, чем в народном. В турецком народном языке есть довольно много арабских и персидских слов, но слов греческих, армянских или славянских почти нет. Зато в языках всех тех народов, с которыми тюрки приходили в соприкосновение, всегда масса тюркских слов.

Тюрк любит симметрию, ясность и устойчивое равновесие; но любит, чтобы все это было уже дано, а не задано, чтобы все это определяло по инерции его мысли, поступки и образ жизни: разыскивать и создавать те исходные и основные схемы, на которых должны строиться его жизнь и миросозерцание, для тюрка всегда мучительно, ибо это разыскивание всегда связано с острым чувством отсутствия устойчивости и ясности. Потому-то тюрки всегда так охотно брали готовые чужие схемы, принимали иноземные верования. Но, конечно, не всякое чужое миросозерцание приемлемо для тюрка. В этом миросозерцании непременно должна быть ясность, простота, а главное, оно должно быть удобной схемой, в которую можно вложить все, весь мир во всей его конкретности. Раз уверовав в определенное миросозерцание, превратив его в подсознательный закон, определяющий

Это всё самое важное. Кратко выделите что вам понравиться) Надеюсь

Відповідь:

Оповідання починається розповіддю про двох товаришів, які мандрують Аляскою у пошуках золота. Вони рухаються з останніх сил, голодні та змучені. Останньою можливістю вижити в таких умовах може стати лише взаємна підтримка.

Пояснення:

Але не витримує випробування на міцність Білл, він виявляється нікчемним другом: залишає товариша з ушкодженою ногою, яку той підвернув, переходячи кам’янистий струмок. Головного героя охопив розпач, бо він залишився із травмованою ногою один серед безлюдної пустелі. Він ніяк не може повірити, що Білл насправді остаточно залишив його, бо сам ніколи не зміг би так зробити. Він вирішив, що скоріше всього його друг буде чекати біля схованки, де вони разом сховали запаси їжі, здобуте золото, патрони. І лише ця надія веде його, допомагаючи йти, перемагаючи холод, голод, страшенний біль у нозі та страх самотності.

Не передати словами те розчарування, яке випробував наш герой, коли побачив порожню схованку. Його товариш не просто зрадив його вдруге, а прирік на вірну смерть, забравши усі припаси. І тоді герой приймає рішення: дійти, незважаючи ні на що, вижити всупереч усьому. Він збирає в кулак усю мужність та волю і починає боротися за своє життя. Він намагається ловити голими руками куріпок, захищатися від голодних вовків, їсти корені рослин і повзти, повзти, повзти, вже коли не можливо йти, обдираючи коліна до крові.

Раптом на своєму шляху йому попадається тіло Білла, якого загризли вовки. Не до йому вижити ні зрада, ні золото, яке було поряд з Біллом до останнього. Але не має ніякого значення це золото для героя оповідання, він розуміє, що найдорожче, що йому потрібне, — це життя. І все більш небезпечним та важчим становиться його шлях. А тут ще у нього з’являється супутник — хворий та голодний вовк. І починається боротьба між ослабленою людиною та звіром. Стає очевидним, що виживе лише один, хто зможе перемогти. Людина не може розслабиться ні на хвилину, вона позбавлена сну та відпочинку, бо на неї чатує вовк. Як тільки людина закриє очі, то відразу почує на собі вовчі зуби. Але, не дивлячись ні на що, герой оповідання врешті-решт доходить до людей і стає переможцем у цьому випробуванні.