Мотивация трудовой деятельности — совокупность внутренних и внешних движущих сил, побуждающих человека к трудовой деятельности и придающих этой деятельности направленность, ориентированную на достижение определенных целей.
Приведенное определение, которое содержит четкую увязку процесса трудовой мотивации с достижением определенных целей, встречается наиболее часто.
Мотивация труда — "целенаправленное воздействие на личность в соответствии с ее потребностями, ценностными ориентациями, мотивами" [1].
Данное определение очень близко к понятию "мотивационный менеджмент", что, в свою очередь, является "типом управления, в котором отдается приоритет мотивации поведения, деятельности, отношений над администрированием и жестким контролем".
Важно различать понятия "мотивация" и "стимулирование". Стимулирование — форма проявления целенаправленного воздействия па коллективы людей, общества, сообщества, предусматривающая обеспечение роста эффективности в деятельности системы управления.
Стимулирование труда — это внешнее побуждение, влияющее на поведение человека в сфере труда, своего рода материальная оболочка внутренних побуждений человека.
Мотивация труда — это осознанный, систематический, целенаправленный процесс воздействия на поведение человека, группы, коллектива людей в сфере труда, подкрепление деятельности, основывающийся на потребностях, установках, интересах, ценностях и мотивах людей для согласования и достижения определенных личных, групповых, коллективных целей в сфере трудовой деятельности.
С точки зрения науки социологии труда такое определение объективно отражает сущность мотивации труда, рассмотрев которую в качестве феномена, можно перейти к ее трактовке как социальной проблемы.
Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри... Що не слово — то кожне грецького чи латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза "Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки!"
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то "Едипів комплекс", гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; "Енеїда" Котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора, Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди? Правильно, сім доньок Атланта!) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Прочитайте текст. Какова его основная мысль? Правила орфографии не всегда были полными, чёткими и однозначными.
ответ к заданию по русскому языку
