К какому году относится воцарение Елизаветы Петровны?

ответ -  1741 г.

Авести́ (от итал. travestire — переодевать) — театральное амплуа, требующее исполнения соответственно переодетым лицом роли другого пола; преимущественно актриса, исполняющая роли мальчиков, подростков, девочек, а также роли, требующие переодевания в мужской костюм.[1][2][3]

в современном театре (реже в кино) к услугам актрис-травести прибегают, главным образом, потому, что добиться от актёра-ребёнка требуемого для сложных ролей исполнительского мастерства нелегко. кроме того, актёр-подросток быстро взрослеет, и на его роль нужно было бы вводить нового исполнителя, тогда как актриса-травести может выступать в одной и той же роли многие годы.

к травести относятся: в драматическом театре роли девушек, которым по ходу действия приходится выдавать себя за мужчин, переодеваться в мужское платье (например, шура азарова в комедии а. гладкова «давным-давно», беатриче в комедии карло гольдони «слуга двух господ»; габриэль в водевиле ф. а. кони «девушка-гусар»), тильтиль и митиль в «синей птице» мориса метерлинка[2].

травести называют также оперных певиц, выступающих в партиях юношей (которые композиторами xviii века создавались для женских голосов меццо-сопрано, контральто). например, зибель — «фауст» ш. гуно, лель — «снегурочка» н. а. римского-корсакова[2][3].

среди наиболее известных актрис-травести советского и российского театра и кино — янина жеймо, ольга бган (первая исполнительница роли маленького принца на советской сцене), лидия князева, мария барабанова, лариса голубкина, варвара асенкова, алиса фрейндлих [4], в. д. бендина[5], е. н. морес, з. ф. булгакова[6], н. н. казаринова, к. п. коренева, м. п. неменко-бабковская[7], а. а. охитина, в. а. сперантова, л. с. чернышёва.[2][8] и другие. из широко известных западных и восточных актрис к этому амплуа относят шведскую оперную певицу малену эрнман и французских актрис виржини дезаже и сару бернар, канадку мэри пикфорд, американку мод , а также актрис гонконга, тайваня и японии айви лин по, ян лихуа и хибари мисору.

ответ: Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна культура. В літературі виділяють певні соціальні функції духовної культури. Серед основних таких функцій — пізнавальна, комунікативна, регулятивна, прогностична, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов'язані між собою. Але, на думку багатьох культурологів, філософів, інтегруючою функцією духовної культури є людинотворча функція.

Міфологія, релігія, мистецтво, філософія - основні форми духовної культури, які найбільш очевидно належать до неї.

Духовна культура має деякі важливі особливості, що відрізняють її від інших галузей культури.

1.На відміну від технічної і соціальної культури, духовна культура неутилітарна.

2.У духовній культурі людина порівняно з іншими галузями культури отримує найбільшу свободу творчості. 

3.Творча діяльність у духовній культурі - це особливий духовний світ, створений силою людської думки. 

Духовна культура - це як би гімн, усенародно проспіваний в історії усього й усіх. Заради створення цієї духовної музики народи живуть зі століття в століття у роботах і стражданнях, у падіннях і підйомах. Ця "музика" своєрідна у кожного народу.