На русскую философию XIX века большое влияние оказала философия представителя немецкой классической философии

ответ:

первичным в понимании природы науки является ее воздействие на самого человека, на систему его интересов, потребностей и возможностей действий в организации своего бытия и его совершенствования. наука не есть нечто внешнее по отношению к сущности человека, она, скорее, связана, так сказать, с самой его сутью. последняя выражается, прежде всего, в потребностях человека. именно потребности, их так или иначе системы определяют то, что можно назвать феноменом человека. потребности человека весьма разнообразны, иерархически организованы и многие из них обновляются. в наше время принято выделять три вида базисных потребностей: витальные (биологические) , социальные (принадлежность к определенной группе) и познания. «последнюю группу исходных потребностей, - пишут п. в. симонов и п. м. ершов, - составляют идеальные потребности познания окружающего мира и своего места в нем, познания смысла и назначения своего существования на земле как путем присвоения уже имеющихся культурных ценностей, так и за счет открытия совершенно нового, неизвестного предшествующим поколениям. познавая действительность, человек стремится уяснить правила и закономерности, которым подчинен окружающий мир. его загадочность так трудно переносится человеком, что он готов навязать миру мифическое, фантастическое объяснение, лишь бы избавиться от бремени непонимания, даже если это непонимание непосредственно не грозит ему ни голодом, ни опасностью для жизни» .

весьма важно отметить, что потребность познания не является производной от биологической и социальной потребностей, а ведет свое происхождение от универсальной, свойственной всему живому потребности в информации.

если не признавать стремление к познанию в качестве базисной потребности человека, то ее нишу займут иные, потребности, среди которых особо агрессивна воля к власти.

удовлетворяя и развивая потребности познания, человек делает возможным свое комплексное, целостное развитие. наука создает идеальный мир, систему идеальных представлений о мире, предваряя этим практические действия. тем самым наука характеризуется рядом взаимо - дополняющих функций в жизнедеятельности и личности, и общества. при общей оценке идеального мира, мира знаний особо обращают внимание на два аспекта. прежде всего, отмечается, что вовлечение в научную деятельность, приобщение к сфере знаний повышает и общую культуру человека.

в развитии науки воплощена, прежде всего, эволюция мышления человека, его интеллекта. именно наука радикальным образом содействует становлению и обогащению абстрактно-логического мышления, делая его все более утонченным и изощренным. вместе с тем природа человека далеко не сводится к мыслительной деятельности. важнейшей характеристикой жизнедеятельности человека является ее эмоционально-нравственный аспект, представления о котором воплощены главным образом в искусстве. соответственно этому взаимодействие науки и искусства обусловливает целостное развитие человеческой личности, по меньшей мере, ее духовного мира.

россия может иметь достойное будущее лишь на пути сохранения и развития образования и создания новых совершенных технологий. всесторонняя образованность населения - главная опора науки. наука отвечает этому условию.

таким образом, наука является одной из важнейших форм культуры общества, а ее развитие – важнейшим фактором обновления всех основных сфер жизнедеятельности человека. современная наука формирует мировоззрение человека, тесно связана с техническим прогрессом, создавать прогнозы развития общества и разрабатывать программы, решающие проблемы, встающие перед человечеством.

Це було в ті часи, як всміхався

Тільки мрець: розквитався — і рад.

Анна Ахматова. "Реквієм"

Я повертаюся поглядом до уроків, присвячених творчості російського поета Анни Ахматової (саме в чоловічому роді "поета" — а не поетеси, бо Анна Ахматова так любила говорити), і ніби бачу над собою, над моєю школою, над моєю країною тінь матері — птаха, яка своїми крилами намагається захистити усе, що є важливим для людей. Що найважливіше для матері? Діти. Родина. Чоловік. Сімейне гніздо. Зберегти родину, своїх дітей — найголовніша задача кожної жінки на землі. Тому для мене образ Анни Ахматової та образ головної героїні поеми "Реквієм" поєднується ще з одним національним символом — образом Берегині. Це найстаровинніша богиня добра й захисту слов'ян від усілякого зла. Жінка в довгому одязі підняла у благальній молитві руки до неба. Вона ніби просить у Бога захистити дітей від лиха, хвороб, лютого звіра...

"Реквієм" Анна Ахматова писала довго — від 1935 до 1961 року. Це не просто окремі вірші, які згодом склалися в поему, це ціле життя жінки та її дитини, чоловіка, народу. Лірична героїня мусила винести багато на своїх плечах — арешти чоловіка й сина, вистоювання в чергах до в'язниць. Вона страждає та плаче над лихом, яке випало на її долю, вона також оплакує долю всіх людей, які жили на той час у її країні. Жінка — частина свого народу, вона разом із усіма несе тягар важкої долі: "Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, на горе, був". Читаєш поему — і мурашки бігають під шкірою. В окремих невеликих віршах Ахматова змогла донести до нас події того страшного часу, коли людину могли заарештувати просто так — вночі "чорні марусі" відвозили людей у безвість, і дізнатися про них вже було дуже важко. Хто винен, хто не винен, а страждали всі: і ті, кого забирали, і ті, від кого забирали. Миколу Гумільова, першого чоловіка Анни Ахматової, заарештували, але довго жінка не могла дізнатися про його долю. І тільки пізніше стало відомо, що поета розстріляли як контрреволюціонера. Обвинувачування сипались на людей градом, і відхреститися від них було непросто. Люди зізнавалися у не скоєних ними гріхах тільки тому, що не витримували страшних мук, знущань, тортур. Але не тільки чоловік постраждав — навіть сина Ахматової і Гумільова заарештовують згодом, хоча на час смерті батька йому було всього дев'ять років. Хіба він міг бути його політичним спільником? Для влади цих питань не існувало. Діяла страшна машина винищення тих, хто і в другому коліні вважався "ворогом народу". Хіба може пережити таке горе мати, хіба може вона не плакати кривавими сльозами, коли бачить таку несправедливість? Тому й просить поставити пам'ятник собі "не в царському саду", а ось тут, "де я триста годин Стояла — й замок не відкривсь ні один". Читаєш про плач матері, коли від неї забирають її сина, і дійсно чуєш той страшний плач, голосіння за померлим, який ніколи більше не повернеться до рідної хати. Минулого року ми їздили на похорон у Тернопільську область і вперше там мені довелося почути похоронні голосіння — люди вголос плачуть та розказують і про життя померлого, і про свій власний біль. Так от у Ахматової такий самий біль відчувається:

дай эти 10 б