Особенности урбанизации Австралии и Океании

По уровню урбанизации Австралия занимает одно из первых мест в мире (доля городского населения около 86%). Городами в Австралии считаются населенные пункты с численностью свыше 1 тыс. человек. Крупнейшие города – Сидней и Мельбурн – свыше 3 млн. человек и Брисбен и Аделаида – свыше 1 млн. человек. Большинство городов страны размещено на восточном и юго-западном побережьях, либо вблизи них. Почти все крупные города (свыше 500 тысяч) порты. Крупнейшие городские агломерации страны - Сидней (3 млн. чел.), Мельбурн (около 3 млн. чел.), Брисбен (около 1 млн. чел.), Аделаида (свыше 900 тыс. чел.), Канберра (300 тыс. чел.), Хобарт (200 тыс. чел.) и др. Австралийские города сравнительно молоды, самым старым 200 лет, большинство из них были центрами колоний, а затем стали столицами штатов, выполняя несколько функций: административно-торговые, промышленные и культурные.

Океания, крупнейшее в мире скопление островов (около 10 тыс.) в центральной и западной частях Тихого океана. Океания населена большим числом народов, сильно различающихся в расовом, языковом и историко-культурном отношениях. Их можно подразделить на 2 примерно равные по численности группы: аборигены и пришлое население. Коренное население Океания принадлежит к полинезийскому, меланезийскому и микронезийскому антропологическим типам. Часть местных жителей говорит на малайско-полинезийских языках, др. часть на т. н. папуасских языках. Среди малайско-полинезийских языков выделяются своей взаимной близостью полинезийские языки. Они распространены на островах Тонга, Ниуэ, Самоа., Уоллис, Хорн, Эллис, Токелау, Кука, Общества, Тубуаи, Туамоту, Гамбье, Маркизских, Пасхи, частично — на Гавайских островах и Новой Зеландии; встречаются они и на нескольких небольших островах Меланезии и Микронезии. Прочие малайско-полинезийские языки распространены среди коренного населения ряда районов Новой Гвинеи, островов архипелага Бисмарка, Соломоновых островов, островов Банкс, Н. Гебрид, Н. Каледонии, Луайоте, Фиджи, Ротума, Марианских, Каролинских (в т. ч. островов Яп и Палау), Маршалловых, Гилберта, Науру, Ошен. Папуасские языки не являются однородными и образуют ряд групп: 1) центральная часть Новой Гвинеи, 2) западная часть Новой Гвинеи. 3) хребта Торричелли, 4) долины Раму, 5) о. Бугенвиль, 6) островов Риф и Санта-Крус и т.д.

Царь-колокол был отлит в 1735 году.

В 1730 году императрица Анна Иоанновна поручила Миниху найти в Париже мастера, который смог бы перелить разбитый колокол Григорьева. Нужно было перелить колокол с добавлением металла и доведением его веса до 10 тысяч пудов.За работу взялся Иван Федорович Моторин. Сначала была изготовлена небольшая модель колокола. После этого все чертежи, включая схему подъема колокола, были отправлены на утверждение в Петербург.

После согласования документов в 1733 году Иван и Михаил Моторины начали отливку колокола. Работы были закончены 25 ноября 1735 года

Основа академічної доброчесності полягає у написанні оригінальних авторських наукових робіт. «Крадіжка» чужих текстів і думок, а відсутність у роботі адекватного посилання на першоджерела є прямим порушенням не лише етичних норм, але й закону.

В українському законодавстві дотримання авторського права та захист інтелектуальної власності мають гарантувати Конституція, Кодекс про адміністративні порушення, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, а також закон «Про авторське право та суміжні права». У 2017 році у ст. 42 закону «Про освіту» на офіційному рівні ввели термін «академічна доброчесність» та визначили основні засади її дотримання.

Незважаючи на формальну наявність юридичного підґрунтя, на практиці це — лише крапля в морі, адже часом ознаки плагіату в наукових роботах із тих чи інших причин просто не помічають. Так, наприкінці березня 2017 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) презентувала звіт «Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017». У 8 главі звіту під назвою «Academic dishonesty – cheating and plagiarism in Ukrainian higher education» («Академічна непорядність — шахрайство та плагіат в українській вищій школі») констатувався високий рівень цих ганебних явищ в Україні.

У світовій практиці також немало скандальних і прикрих ситуацій із виявленням академічної недоброчесності у вищих ешелонах влади. Що вже казати про студентів.

Вчені також плагіатять. Інколи свідомо, інколи — ні. Перечитавши сотні наукових робіт та книг, деякі з вивчених раніше тез можуть бути несвідомо запозичені під час написання нової авторської роботи. Тому навіть фахівцеві іноді важко уникнути запозичень. В інших випадках науковець робить це навмисно.

Боротьба із плагіатом у наукових роботах потребує багато часу та сил. Навіть якісно знайти copypaste «вручну» — практично нереально. Якщо змістовно оцінити роботу - це завдання для профільного експерта, то осягнути безмежні кількості текстів, які наразі доступні всім у відкритому доступі - це може виявитися напрочуд складним завданням навіть для групи науковців, вже не кажучи про часові затрати на це.

Нині, хоча і є прописані норми законів, однак часто бракує ефективних і налагоджених процедур оцінювання текстів на наявність різновидів академічного шахрайства. Крім цього, не слід забувати й про «людський фактор» — аналізувати текстові роботи й порівнювати їх з іншими науковими доробками задля виявлення порушень академічної доброчесності є нелегким завданням для однієї людини як технічно, так й інтелектуально.