Х Техника бросков и метаний различныхснарядов в цель и на дальностьНазови метами, изображенные нарисунке.РА.АM​

1) затримку дихання (довільне апное) та імперативний стимул (точка зриву);

2) довільне регулювання дихання (зміна ритму, глибина і об'єм легеневої

вентиляції) та облігатний рівень легеневої вентиляції:

а) дихання при заданому постійному рівні вентиляції;

б) довільна гіповентиляція;

в) довільна гіпервентиляція;

г) керування диханням у стані спокою;

д) керування диханням під час виконання фізичних вправ на місці та в русі;

є) керування диханням під час виконання силових вправ і статичних зусиль;

3) довільне регулювання газового стану альвеолярного повітря, оксигенація крові;

4) довільне регулювання через дихальну систему емоційного стану і розслаблення м'язів, зняття рухової домінанти;

5) застосування довільного дихання для боротьби з гіпоксією і прискорення процесів відновлення.

Русский историк Василий Осипович Ключевский родился 28 января (16 января по старому стилю) 1841 года в селе Воскресенском Пензенской губернии (ныне Воскресеновка Пензенской области) в семье приходского священника.

Учился в Пензе в приходском духовном училище, затем в духовном уездном училище и в духовной семинарии, которую оставил на последнем курсе, чтобы в 1861 году поступить на историко-филологический факультет Московского университета, который окончил в 1865 году. Педагогами Ключевского были выдающиеся ученые – языковед Федор Буслаев, историки Сергей Соловьев и Степан Ешевский,доктор римской словесности Павел Леонтьев, философ и правовед Борис Чичерин.

Выпускное сочинение Ключевского "Сказания иностранцев о Московском государстве" (опубликовано в 1866 году), где он систематизировал и сопоставил четыре десятка посольских отчетов, записок путешественников, писем иностранцев о Руси XV-XVII веков, было отмечено золотой медалью, а сам он оставлен при кафедре "для приготовления к профессорскому званию".

В 1871 году Ключевский защитил магистерскую диссертацию "Древнерусские жития святых как исторический источник", изучив не менее пяти тысяч житийных списков и установив время и место их происхождения.