Укажите названия одноименных тональностей по отношению к данным Соль мажор | мажор | Ре мажор | | Си мажор | минор | ми минор | | ля минор | |

Объяснение:

Спеціалізація сільгосподарських районів України Характер селянського землеволодіння мав свої особливості. В Галичині земля доміній поділялася на двірську і селянського користування. Залежні українські селяни не мали права спадкового володіння та розпорядження землею. У Придністровських районах зберігалося перемінне землекористування. Щороку селянським дворам надавалося стільки землі, скільки вони могли обробити, виходячи з наявності робочої сили, худоби. Селянські господарства різнилися між собою і за господарськими функціями в фільварково-панщинній системі. Розміри землі, що перебували в користуванні селянських господарств на Правобережжі, були різними. У Подільському воєводстві паровий наділ дорівнював 7,5—13 десятин, по-єдинковий — 2,7—7,5, піший — 1,8—0,3 десятини. Були селяни, які володіли наділами в 15—25 десятин, 58 % селянських господарств не мали землі. Середня забезпеченість селянських господарств робочою худобою була низькою — 1—2,5 голови. Так, у маєтках лівденно-східного Правобережжя 67,3 % селянських господарств були безтягловими або однотягловими, 30,7 % мали по 2—3 воли і лише 2 % господарств — від 4 до 17 волів. Залежно від майнового стану селянських господарств визначалися розміри феодальної ренти. В Галичині одне селянське господарство обробляло 2 га двірської землі. До панщини належав гужовий примус. З усіх кріпосних примусів на відробіткову ренту припадало 68,2 %. Ceляни сплачували грошовий чинш за користування пасовищами і лісами (26,6 %), данину зерном, пряжею, продуктами харчування, виконували роботу у дворі, відбували варту. Селяни королівщини постачали рекрутів і обробляли їх поля. Селяни церковних маєтків утримували військові частини. Всі селяни платили державні податки.

У карпатських районах кріпосне право існувало на основі так званого волоського права. Селяни були власниками рухомого майна, їх залежність виявлялась у вигляді чиншу, праці на промислових підприємствах своїх власників. Орної землі у селян часто не було, основним багатством вважалася худоба. На Правобережній Україні з утвердженням фільварково-панщинної системи в кінці 60-х років XVIII ст. панівною стала відробіткова рента. На Волині селяни із загальним наділом в 1/4—1/6 волоки відробляли 3—4 дні влітку і 2—3 дні взимку. Провідну роль в економічному житті України продовжувало відігравати сільське господарство. Хліборобство розвивалося в основному екстенсивне, за рахунок освоєння пусток, луків, заболочених місць, нових земель у Наддніпрянщині, Лівобережжі, Слобожанщині, Північному Причорномор'ї. Хліборобство в Україні мало в основному зерновий характер. Як і раніше, культивували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, горох. Встановилася стійка структура посівів. У Галичині овес становив 34 % обсягу посіяного зерна, жито — 24, ячмінь — 16, гречка — 12, пшениця — 9 % . Посіви озимини займали 1/3 площі. У фільварках Правобережжя жито становило до 40 % посіяного зерна, овес — 25—35, пшениця — 10—12, гречка — 12—13, ячмінь — 9—12 %.

Зросли посіви технічних культур: коноплі, льону, тютюну. Поблизу міста Ромни створили зразкову плантацію, до якої приписали козаків Каплунівської сотні. Організацією робіт займався французький майстер. У Східній Галичині виробляли понад 20 тис. центнерів тютюну на рік. З кінця XVIII ст. почали вирощувати картоплю і конюшину, ефективно розводити шовкопряд. Крім зернових і технічних культур селяни вирощували багато городніх культур: капусту, ріпу, гарбузи, часник, цибулю, баштанні культури, пастернак, хрін, петрушку. У фільварках магнатів з'явилися парники.

Відбулися зрушення в садівництві. Зросли площі садів, з'явилися нові сорти, почали застосовувати щеплення дерев. Сади були при кожному домі. Ними славилися міста Кропивне, Ніжин, Полтава, Київ, а також монастирі. У Галичині овочів, фруктів культивували мало. Однак зростало господарське значення тваринництва. Наявність худоби визначалася внутрішніми потребами господарств, розмірами орної землі, сіножатей. Чисельність худоби була значною. Це пояснювалося двома факторами: наявністю багатих пасовищ і великими запасами барди на ґуральнях. У фільварках Правобережної України тваринництво в основному використовувалося на потреби панського маєтку. Утримували в середньому ЗО—90 і більше голів великої рогатої худоби, 20—70 свиней, 1500 овець. У Східній Галичині на 100 га сільськогосподарських угідь припадало 8 волів, 7 коней, 13—15 корів, 9 свиней, 13 овець. У фільварках появилося молочарське господарство. Важливе місце в господарському житті займало вівчарство. На розведенні овець спеціалізувалося багато сіл західноукраїнських земель.

Первые найденные археологами образцы весов относятся к V тысячелетию до н. э., применялись они в Месопотамии.

Весы хорошо видны на папирусе XIX династии (около 1250 года до н. э.). Согласно древнеегипетской «Книге мертвых», Анубис, на входе в подземное царство взвешивает сердце всякого умершего на особых весах, где в качестве гири выступает перо правосудия богини Маат.

Каменная стела I тысячелетия до н. э. (Турция) изображает хетта, использующего вместо поперечной планки балансовых весов собственный палец.

Историки приписывают римлянам изобретение принципиально новой системы измерения веса — при которой передвигается гиря, а точка опоры и положение привеса остаются неизменными. В Помпеях найден один из самых ранних безменов. У римского при в отличие от современного, было две шкалы и две ручки в виде крюков.