Что показывает абсолютная влажность воздуха? а. плотность насыщенного водяного пара б. плотность водяного пара в атмосфере. в. связь между температурой и плотности пара.

Плотность водяного пара. Вопрос легкий)

1.Основні властивості та класифікація магнітних матеріалів.

Люба речовина, поміщена в магнітне поле, отримує магнітний момент. Намагнічування речовини характеризує:магнітна індукція, напруженість магнітного поля, намагніченість, магнітна приємність, магнітна проникність і магнітний момент.

У відповідності з магнітними властивостями всі матеріали діляться на діамагнітні(діамагнетики), парамагнітні(парамагнетики), феромагнітні(феромагнетики) , антиферомагнітні(антиферомагнетики), феримагнітні(феримагнетики) .

Діамагнетизм існує в усіх речовинах і пов’язаний з тим, що зовнішнє магнітне поле впливає на орбітальний рух електронів, внаслідок чого індуктується магнітний момент, направлений на зустріч магнітному полю. Після зняття зовнішнього магнітного поля індуктований магнітний момент діамагнетика зникає.

До діамагнітних речовин відносяться інертні гази, водень, мідь, цинк, свинець (речовини, що складаються з атомів повністю заповненими електронними оболонками) .

Парамагнітні речовини відрізняються тим, що складаються з атомів з неповністю заповненими оболонками, тобто володіючих магнітними моментами. Але такі атоми знаходяться досить далеко один від одного і взаємодія між ними відсутня.

Феромагнітні речовини містять атоми, які володіють магнітним моментом (незаповнені електронні оболонки), але відстань між ними не така велика, як в парамагнетиках, в результаті чого між атомами виникає взаємодія, яка називається обмінною, (передбачається, що сусідні атоми обмінюються електронами) .

Антиферомагнетиками називають матеріали, в яких під час обмінної взаємодії сусідніх атомів проходить антипаралельна орієнтація їх магнітних моментів.

До феромагнетиків відносяться речовини, в яких обмінна взаємодія здійснюється не небезпосередньо між магнітоактивними атомами, а через немагнітний іон кисню.

2.Магнітом’які та магнітотверді матеріали, їх класифікація, склад, фізичні і технологічні властивості,область застосування.

Магнітом’які матеріали (МММ) повинні мати високу магнітну проникність, малу коерцитивну силу, велику індукцію насичення, вузьку петлю гістерезиса, малі магнітні втрати.

МММ можна розділити на слідуючі групи: технічно чисте залізо (низьковуглицева сталь); кремниста електротехнічна сталь; сплави з високою початковою магнітною проникністю; сплави з великою індукцією насичення, ферити.

Технічно чисте залізо (низьковуглицева сталь) ;

Залізо являє собою магнітом’який матеріал, властивості якого сильно залежать від вмісту домішок.

Технічно чисте залізо містить небільше 0.1% вуглецю, сірки, марганцю та інших домішок і володіє порівняно малим питомим електричним опором, що обмежує його застосування. Використовується в основному для магнітопроводів постійних магнітних потоків і виготовляється рафінуванням чавуну в мартенівських печах.

Електролітичне залізо утримується в процесі електролізу сірчанокислого або хлористого заліза. Воно використовується в постійних полях.

Карбонільне залізо отримують у вигляді порошку розкладом пентакарбонілу заліза Fe(CO)5.Його зручно використовувати для виготовлення сердечників, працюючих на високих частотах.

Кремниста електротехнічна сталь містить менше 0,05% вуглецю, від 0,7до 4,8% кремнію і відноситься до магнітом’яких матеріалів широкого застосування .Легування сталі кремнієм призводить до істотного підвищення питомого електричного опору. Сталь з вмістом кремнію 6,8% володіє найбільшою магнітною проникністю, але в промисловості використовують сталь з вмістом кремнію не більше 5,1%. Так, як кремній погіршує механічні властивості сталі,вона стає не придатною для штамповки.

Магнітом’які матеріали використовують у виробництві сердечників трансформаторів, електромагнітів. електричних машин, у вимірювальних приладах та інших апаратах.

1. Установление цели эксперимента (определение характеристик, свойств и т. п.) и его вида (определительные, контрольные, сравнительные, исследовательские).

2. Уточнение условий проведения эксперимента (имеющееся или доступное оборудование, сроки работ, финансовые ресурсы, численность и кадровый состав работников и т. п.). Выбор вида испытаний (нормальные, ускоренные, сокращенные в условиях лаборатории, на стенде, полигонные, натурные или эксплуатационные).

3. Выявление и выбор входных и выходных параметров на основе сбора и анализа предварительной (априорной) информации. Входные параметры (факторы) могут быть детерминированными, то есть регистрируемыми и управляемыми (зависимыми от наблюдателя), и случайными, то есть регистрируемыми, но неуправляемыми. Наряду с ними на состояние исследуемого объекта могут оказывать влияние нерегистрируемые и неуправляемые параметры, которые вносят систематическую или случайную погрешность в результаты измерений. Это — ошибки измерительного оборудования, изменение свойств исследуемого объекта в период эксперимента, например, из-за старения материала или его износа, воздействие персонала и т. д.