40 нужно написать расположение природных зон западной сибири по параллелям и меридиану (долгота и широта) а именно: арктические пустыни тундра лесотундра области высотной поясности тайга смешанные и широколиственные леса лесостепь степь

Западная Сибирь охватывает пять природных зон: тундровую, лесотундровую, лесную, лесостепную и степную нигде на земном шаре зональность природных явлений не проявляется с такой же правильностью, как на Западно-Сибирской равнине.

Тундра, занимающая самую северную часть Тюменской области (п-ова Ямал и Гыданский) и имеющая площадь около 160 тыс. км2, не имеет лесов. Лишайниковые и моховые тундры Западной Сибири встречаются в сочетании с гипново-травяными и лишайниково-сфагновыми, а также крупнобугристыми болотными массивами.

Зона лесотундры простирается к югу от тундры полосой примерно 100-150 км. Как переходная зона между тундрой и тайгой она представляет собой мозаичное сочетание участков редколесий, болот, зарослей кустарников. Северный предел древесной растительности представлен редкостойными криволесьями лиственницы, занимающими участки по долинам речек.

Лесная (таежная, лесоболотная) зона охватывает пространство между 66o и 56oс.ш. полосой примерно в 1000 км. В нее входят северная и средняя части Тюменской области, Томская область, северная часть Омской и Новосибирской областей, занимая около 62% территории Западной Сибири. Лесную зону Западно-Сибирской равнины подразделяют на подзоны северной, средней, южной тайги и березово-осиновых лесов. Основным типом лесов зоны являются темнохвойные леса с преобладанием ели сибирской, пихты сибирской и сосны сибирской (кедра). Темнохвойные леса встречаются почти всегда лентами по долинам рек, где они находят условия необходимого для них дренажа. На водоразделах они приурочены только к холмистым, возвышенным местам, а плоские территории заняты преимущественно болотами. Важнейший элемент ландшафтов тайги - болота низинного, переходного и верхового типа. Лесистость Западной Сибири составляет всего 30.5% и является следствием слабой расчлененности и связанной с ней слабой дренированности всей территории региона, что развитию не лесообразовательных, а болотообразовательных процессов на всей площади таежной зоны. Западно-Сибирская равнина характеризуется исключительной обводненностью и заболоченностью, ее средняя и северная части относятся к одним из самых переувлажненных пространств на земной поверхности. Самые крупные в мире болотные массивы (Васюганский) расположены в южной тайге. Наряду с темнохвойной тайгой на Западно-Сибирской равнине встречаются сосновые леса, приуроченные к песчаным наносам древних аллювиальных равнин и к песчаным террасам вдоль речных долин. Кроме того, в пределах лесной зоны сосна является характерным деревом сфагновых болот и образует своеобразные ассоциации сфагновых сосняков на заболоченных почвах.

Лесостепная зона, примыкающая к подзоне лиственных лесов лесной зоны, характеризуется присутствием и лесных, и степных растительных сообществ, а также болот (рямов), солончаков и лугов. Древесная растительность лесостепной зоны представлена березовыми и осиново-березовыми лесами, которые встречаются островками или в виде колков, приуроченных обычно к блюдцеобразным понижениям, основной же фон образует луговая и разнотравно-злаковая степь. Только в Притоболье и Приобье этой зоны распространены естественные островные сосновые леса. Характерной чертой лесостепи Западной Сибири является гривно-лощинный рельеф и обилие соленых бессточных озер.

Объяснение:

Континентальний помірний клімат поширений у внутрішніх районах Північної Америки та Азії. Циклони сюди завітають досить рідко. Літо тепле (+17°…+26°С), зима холодна (-10°…-24°С) зі стійким сніговим покривом. Найбільш чітко цей підтип клімату виражений в Якутії — зимові морози —40°С, сухе повітря, майже відсутність опадів. Область перехідного клімату від морського до континентального займає в основному території Центральної Європи. При віддаленні від океану амплітуда літніх і зимових температур зростає: зима стає помітно холоднішою. Влітку опадів більше, ніж в холодний період року. На території Східної Європи (до Уралу) клімат вважають помірно континентальним.

Морський помірний клімат панує над західними околицями материків. Він формується за безпосередньої участі західних вітрів з океанів. Літо прохолодне (+15°…+20°С), тепла зима (вище за +5°С). Атмосферні опади випадають цілий рік в достатній кількості (500—1000 мм, у горах — до 6000 мм). В Європі цей підтип клімату формується під постійним впливом морських повітряних мас з Атлантики. Літо тут прохолодне, зима відносно тепла навіть на узбережжі Скандинавського півострова. При проходженні атлантичних циклонів погода швидко змінюється: влітку можуть бути похолодання, зимою — відлиги.

На східній околиці Євразії, від Камчатського півострова до Корейського панує мусонний підтип клімату. Стійка сезонна зміна постійних вітрів впливає на картину розподілу опадів впродовж року. Взимку тут дмуть холодні мусони на море, утворюючи ясну суху холодну (-20°…-27°С) погоду. Влітку мусони з Тихого океану несуть вологу на материк. На Камчатці та Сахаліні випадає 1600—2000 мм (близько 0,75 річної суми).

Помірний кліматичний пояс простягається широкою смугою над помірними широтами (від 40°-45° до полярного кола) Північної Америки та Євразії, в південній півкулі він лише трохи зачіпає околиці Південної Америки (Патагонія, Вогняна земля), північна частина Антарктичного півострова, Тасманія та острів Південний Нової Зеландії. Україна цілком лежить в його межах, в межах помірно-континентального підтипу. Над цими територіями утворюється область низького тиску з активною циклонічною діяльністю. Помірний кліматичний пояс має два головних підтипи.

Значне просторове поширення та сезонні коливання тепла і вологи зумовлюють формування різноманітних ландшафтів (особливо це помітно у Північній півкулі). У межах помірних поясів виділяють такі природні зони[1]:

океанічні луки,

декілька лісових зон,

лісостеп,

степи,

напівпустелі і пустелі.

Для океанів у межах помірного кліматичного поясу характерні значні річні коливання температури й солоності, багатий органічний світ[1].

Биосфера — оболочка Земли, заселённая живыми организмами и преобразованная ими. Биосфера начала формироваться не позднее, чем 3,8 млрд лет назад, когда на нашей планете стали зарождаться первые организмы. Она проникает во всю гидросферу, верхнюю часть литосферы и нижнюю часть атмосферы, то есть населяет экосферу. Биосфера представляет собой совокупность всех живых организмов. В ней обитает более 3 000 000 видов растений, животных, грибов и бактерий. Человек тоже является частью биосферы, его деятельность превосходит многие природные процессы и, как сказал В. И. Вернадский: «Человек становится могучей геологической силой». Биосферу нужно оберегать, так как это то место, где мы живём. Уничтожая её мы уничтожаем собственную жизнь.