Какие государства образовались в ходе реконкисты в разных частях пиренейского полуострова.

На севере пиренейского полуострова обра­зовались королевства кастилия , арагон, а в пиренейских горах — наварра. на западе полуострова из кастилии выделилось королевство португалия.

Ива́н IV Васи́льевич, прозванный Гро́зным (впервые — в «Истории Российской» Татищева[6]), в постриге — Иона (25 августа 1530, село Коломенское[7] под Москвой — 18 (28) марта 1584, Москва) — государь, великий князь московский и всея Руси с 1533 года, первый венчаный царь всея Руси (с 1547 года; кроме 1575—1576, когда «великим князем всея Руси» номинально был Симеон Бекбулатович).

Старший сын великого князя московского Василия III и Елены Глинской. Номинально Иван стал правителем в три года. После восстания в Москве 1547 года правил с участием круга приближённых лиц — «Избранной Рады»[Комм 1]. При нём начался созыв Земских соборов, составлен Судебник 1550 года. Проведены реформы военной службы, судебной системы, государственного управления, в том числе внедрены элементы самоуправления на местном уровне (губная, земская и другие реформы). Были покорены Казанское и Астраханское ханства, присоединены Западная Сибирь, Башкирия, земли Ногайской Орды. Таким образом, при Иване IV прирост территории Русского государства составил почти 100 %, с 2,8 млн км² до 5,4 млн км², к завершению его царствования Россия стала размером больше всей остальной Европы[8].

В 1560 году Избранная рада была упразднена, её главные деятели попали в опалу и началось полностью самостоятельное правление царя в России. Вторая половина правления Ивана Грозного была отмечена полосой неудач в Ливонской войне и учреждением опричнины, в ходе которой была разорена страна и нанесён удар старой родовой аристократии и, по мнению некоторых исследователей, укреплены позиции худородного поместного дворянства. В 1572 году Иван Грозный принял участие в королевских выборах в Речи Посполитой, однако впоследствии отказался от этого[9]. Формально Иван IV правил дольше любого из когда-либо стоявших во главе Российского государства правителей — 50 лет и 105 дней.

Объяснение:

Коза́к — вільний лицар, шляхетний оборонець рідної землі, одвічний вартовий свободи і незалежності українського народу.

Спочатку козаки були вільними хліборобами. Періодично вони відривалися від своїх основних занять і займалися відхідництвом (рибальством, полюванням у степу) і набігами на татарські улуси.

Перші згадки пра українських козаків відносяться до кінця XV століття, хоча саме їхнє виникнення відбулося в більш ранній період. Ще за часів Київської Русі літописи згадують про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників — вільних людей, котрі не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння.

Наприкінці XV — у першій половині XVI століття на українсько-татарському прикордонні знаходилися й українські бояри-лицарі, які очолювали загони, що боролися з татарськими наїздами. До другої половини XVI століття існувала також аморфна прикордонна військово-промислова спільнота бояр-козаків і бояр-шляхтичів. До початку XVII століття усі ті спільноти ввійшли до козацького стану.

Старости прикордонних земель використовували фортеці для захисту кордонів, формуючи з козаків бойові загони.

Козацтво, яке швидко перетворилося на значну військову силу, уже до початку XVII століття стало найважливішим чинником захисту України від татаро-турецької і польсько-католицької загрози.

Зміст

1 Степи Нижнього Подніпров'я

2 Розпад Золотої Орди

3 Татарські набіги

4 Оборона прикордонних територій

5 Уходництво

6 Козак

7 Війна з татарами

8 Масове переселення у степи

9 Відносини з офіційною владою

10 Козацтво як неконтрольована військова сила

11 Зміцнення Кримського ханства

12 Організація козацтва

13 Будівництво січей

14 Утворення вільного запорізького козацтва

15 Примітки

16 Джерела

17 Посилання

Объяснение: