Значение церкви спаса на нередице! ? )

Церковь спаса была выстроена в летние месяцы 1198 года князем ярославом владимировичем. расположенный возле новой княжеской резиденции храм, позже ставший монастырским, был последней каменной постройкой новгородских князей. церковь спаса-нередицы по своему архитектурному облику ничем не отличается от скромных боярских, купеческих и уличанских построек конца хii века.  мастера, расписывавшие нередицкую церковь, несомненно, были местными новгородскими художниками. черты новгородского говора нередко прорывались в надписях, пояснявших содержание изображенного.  церковь спаса-нередицы в результате систематического артиллерийского обстрела в 1941 - 1943 годах была превращена фашистскими варварами в руину.    в послевоенные годы по старым чертежам удалось восстановить разрушенные верхние части стен, своды и купол. 

Кавказская война 1817-1864 годов завершилась для россии победой, в результате чего было решено несколько : окончательный захват кавказа и распространение там своего административного устройства и правовой системы.усиление влияния в регионе. после захвата кавказа этот регион становится важным геополитическим пунктом для усиления влияния на востоке.начало заселения этого региона славянскими .но несмотря на успешное завершение войны, россия приобрела сложный и неспокойный регион, который требовал усиленных ресурсов для поддержания порядка, а также дополнительных мер защиты в связи с интересами турции в этой области.   такой была кавказская война для российской империи.

Усвоєму розвиткові халіфат прийшов до типової східної феодальної теократичної деспотії з її основними ознаками: переважанням державної власності на землю, державним кріпосним селянином-орендатором, деспотичною теократичною владою халіфів. "пророк" (потім халіфи) з самого початку виступав як духовний глава (імам), законодавець, воєначальник та суддя. у своїх "відвертостях", розпорядженнях він установлював правила, закони, які для наступних правителів - халіфів та всіх "муслімів" ставали священними догмами. спадковість влади затвердилася в халіфаті лише з часом і в боротьбі з родоплемінними традиціями, посяганнями родової аристократії, а також з наївними вимогами виборності халіфа з боку маси рядових арабів. перші халіфи - абу-бекр, омар та осман обиралися поплічниками мухаммеда (мухаджирами та ансарами) зі свого середовища. принцип виборності халіфа не заперечувався жодною течією ісламу. хариджити наполягали на виборності халіфа всіма мусульманами, однак політична практика схилялася до аристократизму як у сунітів, так і шиїтів. за османа халіфатом правив рід омейядів. після вбивства османа, а потім й алі, який боровся за владу з муавійєю, останнього було проголошено халіфом знаттю сирії та єгипту (661 рік). отже, перші 60 років халіфат був теократичною державою з виборним халіфом. спадковість влади зміцнилася при аббасидах, але вона постійно порушувалася жорстокою боротьбою між різноманітними течіями ісламу і родоплемінними угрупованнями. утвердження на троні часто залежало від інтриг двору або примх двірцевої гвардії. у 945 році халіфи в багдаді поступилися світській владі (султанат) перській династії буїдів. з цього часу в халіфів залишаються лише духовна влада та релігійний авторитет. за аббасидів при халіфі з'явилася посада візиря - його головного радника та помічника. візир був охоронцем халіфської печатки і міг ставити її на документах без попереднього дозволу халіфа. візирю підпорядковувалися весь адміністративно-фінансовий апарат, військо, відомство державного контролю - аль-барид, численні відомства-дивани. посада візиря найчастіше успадковувалася однією родиною. наприклад, відома могутня династія спадкових візирів бармекідів. кожна область (емірат) мала в багдаді своє територіальне відомство -диван, яке складалося з основного відділу (асл), що відав збиранням податків, та відомства фінансів (зимам). пізніше територіальні дивани було скасовано, за винятком дивану в справах вавилонії, яким керував сам візир. важлива роль належала аль-бариду. його начальник (сахіб аль-барид) був впливовою вельможею в багдаді. він завідував численними поштовими станціями, розкиданими по всій величезній території халіфату, їхні службовці, крім поштових справ, збирали відомості про настрої населення, врожай, діяльність місцевої адміністрації, кількість відкарбованих золотих та срібних монет. усі ці відомості надходили до сахіб аль-барида. він одержував також відомості від підлеглих йому шпигунів-вивідувачів, які діяли в халіфаті та за його межами. сахіб аль-барид щоденно доповідав візирю про стан справ у халіфаті і, крім того, мав безпосередній доступ до халіфа. халіфат поділявся на намісництва - емірати. основними були іспанія, магриб (північна африка), єгипет, сирія, іран (тут було декілька намісництв), вавилонія, мавернахр (середня азія), північна індія. уже за омейядів намісництва стали досить швидко передаватися у спадок, а намісники перетворилися на майже необмежених володарів, їхні зв'язки з халіфом часто обмежувалися сплатою податків до його скарбниці. зазвичай еміри заздалегідь у вигляді відкупу вносили податки до скарбниці халіфа, а потім нещадно вибивали їх з підвладного населення вже для себе. емірати у свою чергу поділялися на області, якими керували призначені емірами хакі ми. за аббісидів іранська система іння поширилася в більшості міст халіфату. містом керував градоначальник - раїс; суд очолював кадій (казій), він же був головою місцевого духівництва; мухтасиб спостерігав за базарами, дотриманням догматів ісламу в побуті, взагалі за моральністю; асас очолював нічну варту; начальник поліції -сахіб аш-шурта також мав деякі судові повноваження. якщо місто було резиденцією правителя області - наїба. хакіма або еміра, то вони здійснювали безпосереднє керівництво ним. неодмінною ознакою міста були в'язниця - зиндан, шпигуни поліції. значний вплив у містах мали вожді племен та родів - шейхи, сеїди.