Аще повадится волк по овцы то вынесет все стадо пока не убьют его. кем и о ком эти слова?

землі Лаконській початково жили лелеги, потім прийшли ахейці з царського роду, спорідненого з Персеїдами, місце яких пізніше заступили Пелопіди. Після завоювання Пелопоннесу дорійцями Лаконія, найменш родюча і незначна область, внаслідок обману при жеребкуванні, дісталася неповнолітнім синам Арістодема, Еврісфену і Проклу. Їх нащадків пізніше називали двоєвладними династіями Агіадів (за іменем Агіда, сина Еврісфена) і Евріпонтидами (за іменем Евріпонта, онука Прокла).

Головним містом Лаконії невдовзі стала Спарта, розташована поблизу давніх Амікл, які, як і решта ахейських міст, втратили свої політичні права. Поруч з пануючими дорянами і спартіатами, населення країни складалося з ахейців, серед яких виділяли періеків (περίοικοι) — відтепер позбавлених політичних прав, проте особисто вільних із власним нерухомим майном, та ілотів — в покарання позбавлених своїх земельних ділянок і обернених на рабів. Довгий час Спарта нічим не виділялася між доричними державами. Зовнішні війни вона вела з сусідніми аргівянськими і аркадськими містами, а всередині держави періодично розгорталась незгода доричної аристократії з царською владою.

Тільки з часів Лікурга і після нього настало піднесення Спарти. Оскільки в основу лікургових законів лягло знання народного характеру, то Спарта віднині стала найголовнішою представницею доризму. Знову пробуджений дух насамперед виявився в остаточному підкоренні залишків ахейських жителів царями Харілаєм, Телеклом, Алкаменом, потім в боротьбі проти спорідненої Мессенії, яка виникла із суперечки про денфеліатські прикордонні землі.

Вели́кое кня́жество Моско́вское — средневековое русское княжество, существовавшее с 1263 по 1478 годы[1]. Первоначально удел Великого княжества Владимирского, соперничавший с другими удельными княжествами за великокняжеский ярлык, выдаваемый ордынскими ханами. Возвышению Москвы и укреплению её авторитета на Руси перенос кафедры киевского митрополита Петра из Владимира в Москву в 1325 году. Начиная с 1330-х годов московские князья, за редкими исключениями, — держатели великокняжеского титула, проводящие активную политику по собиранию русских земель. С периода княжения Дмитрия Донского, возглавившего антиордынскую борьбу, великое княжение стало наследственным владением московских князей[1], с этого времени княжества Владимирское и Московское неотделимы друг от друга. С дальнейшим расширением владений московских князей и централизацией власти в конце XV века Великое княжество Московское стало центром единого Русского государства, освободившегося от ордынской зависимости. C 1485 года (в ряде документов и ранее) великий князь московский Иван III Васильевич постоянно титуловался «государем и великим князем всея Руси», в некоторых документах царём, в ряде иноземных источников он именовался кайзером[2] и императором[3]. Упоминание о Московском княжестве как об одной из исторических земель российских монархов сохранялось в государевом титуле вплоть до 1917 года.

Объяснение:

надеюсь правильно