Какие новшества появились в живописи 17 века?

Европейская живопись 17 века идет вслед за эпохой возрождения. что касаемо событий, то в это время идет смена феодализма на капитализм, рост европейских стран. в связи с большой насыщенностью социальными событиями, главной темой живописи является образ человека в настоящей бытовой ситуации. но еще остаются сильны религиозные сюжеты, из эпохи возрождения. не существует какого-то единого стиля в живописи. художники пробуют, экспериментируют. самые главные направления - это барокко и классцизм. большое влияние вносит итальянское искусство. его характеризую великие личности веласкеса, рембрандта, пуссена, караваджо, рубенса, бернини.  самый большой прорыв в живописи был в первой половине 17 века, начало 1960-х годов. вторая половна 17 века - время перелома. влияние политики оказало воздействие на живописцев. зато рим становится неким художественным центром. молодые и уже опытные художники приезжают туда либо для обучения, либо за новыми впечатлениями.  в 17 веке произошло еще одно не маловажное событие. искусство живописи как бы разделилось на 2 лагеря: это мастера, которые могли работать только под планкой правительства, и прогрессивные художники, которые стояли в оппозиции к устоявшимся направлениям живописи, которые несли свои новые идеи.  в италии появляются две школы, протестующие против маньеризма (стиль это характеризуется утратой гармонии между природой и самим человеком, духовным и телесным). это школа (братья караччи) и караваджизм микеланджело меризи да караваджо. 

За фантастически короткий по историческим меркам период времени Сибирь была включена в состав Русского государства и началось ее освоение. Таким образом, Русь превратилась в огромное государство, раскинувшееся на просторах Евразии. Так формировалась основа не только империи, но своеобразного цивилизационного комплекса, занимающего особое место в мировой системе цивилизаций. На смену Московскому государству пришла Россия.

Огромное значение, с этой точки зрения, имело присоединение Украины к России. Объединение в составе одного государства двух славянских народов превращало его в центр славянского мира. Это обстоятельство оказало большое влияние на историческое развитие России.

Кіммерійці – перше плем’я на території сучасної України, про яке ми знаємо не лише з археологічних джерел і яке відомо за назвою. Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.

Поряд з кіммерійцями в Україні жили носії інших культур: висоцької (у сучасних Галичині та Волині), лужицької (північно-західна Україна і далі на захід до р. Ельби), бондарихінської (лісостеп Лівобережжя) тощо. Серед представників культур, яких не вважають кіммерійцями, особливе місце займають представники чорноліської культури (XI–VIII ст.), що мешкали у лісостеповій смузі північніше від кіммерійців (від середньої течії Дністра до середньої течії Ворскли) і яких деякі дослідники пов’язують з давніми фракійцями або навіть праслов’янами; В. Клочко, виходячи з аналізу комплексу озброєння білозерської та чорноліської культур, дійшов висновку про можливу етнічну спорідненість їх носіїв. Чорноліська культура була землеробською й осілою, однак велику роль у їхньому господарстві відігравав кінь. Ймовірно, племена цієї культури ворогували з кіммерійцями, оскільки на території поширення чорноліської культури знайдено великі укріплені городища. Відтак можна припустити, що рівень військового мистецтва носіїв культури був не нижчим за кіммерійський.