Когда началось объединение восточно-славянских племен и княжеств в единое государство – киевская русь

Объединение государства было постепенным, началось оно с даниила александровича(1276-1303) и основательно закончилось при иване грозном(1530-1584), т.е объединение происходило почти 3 века

В988 году началось объеденение

Термины, связанные с проблемой рабства Выражения, описывающие жизнь американцев

«Черный пояс»

Аболиционизм «Освобожденные» (от индейцев) земли

«Земельная лихорадка»

«Золотая лихорадка»

«Человек, у которого нет хозяина»

4) 1861—1865 — Гражданская война.

1861 год:

12 апреля — Блокада форта Самтер (начало войны)

21 июля — Сражение у станции Манассас в северной Виргинии (разгром сша)

21 октября — Поражение северян в сражении у Боллс-Блаффа

5) К 1862 Авраам Линкольн предпринял решительные меры для того, чтобы ускорить победу северян (потому что затягивание боевых действий было на руку южанам, делало всё более возможной победу на следующих выборах противников продолжения войны). Потому принял закон о наделении всех желающих граждан США землёй и об освобождении рабов (до этого законы о рабовладении сохранялись несмотря на войну против сторонников рабовладения).

Объяснение:

Козацькі повстання — антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.

Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:

1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка
1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина
1648—1657 — Хмельниччина
Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Після блискучої перемоги над турецько-татарською армією під Хотином у 1621 р., здобутої Річчю Посполитою завдяки козацькому війську, польський уряд мусив виконувати свої обіцянки, зокрема, щодо розширення козацького реєстру та збільшення плати за військову службу. Оскільки Туреччина зазнала поразки й небезпека війни з нею не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, натомість було вирішено скоротити козацький реєстр до трьох-п’яти тисяч.

Козаки ж, незважаючи на заборони польського уряду, відновили морські походи на турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели успішні переговори про союз зі Швецією, Іраном, Московією, Кримським ханством. А найрішучіші відверто заявляли: «Якщо король не задовольнить наші побажання, буде біда для Польщі».

Стурбований створенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров’я. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Курукового озера (навпроти Кременчука). За своїми звичаями козаки оточили табір возами, викопали рови й розставили гармати. Понад два тижні козаки героїчно відбивали атаки переважаючого війська. Проте й шляхті було непереливки: війську загрожували нестача харчів і початок морозів. Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які завершилися укладенням компромісної угоди. Від козаків Куруків-ську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість М. Жмайла.

Умови Куруківської угоди 1625 р.

Козацький реєстр мав збільшитися до 6 тис.

Ті, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Учасники повстання підлягали амністії.

Реєстровим козакам встановлено річну плату за службу 60 тис. злотих (крім додаткової плати старшині).

Одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запорожжі, щоб перешкоджати втечам селян.

Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтримувати зносин з іншими державами. Встановлено чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський, по тисячі вояків у кожному. Кожен полк складався з десяти сотень.

Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада та затверджував польський уряд. Верховне ж керівництво здійснював реґіментар - головний начальник коронного війська в Україні.