Какой из перечисленных источников является предметом исследования фалеристики? выпишите соответствующую букву в бланк ответа: а) сабля наполеона; б) грамота верховного совета; в) журнал «айкап»; г) почетная медаль сша

Объяснение:

Николай Пирогов родился 25 ноября 1810 года в Москве. Его отец (служивший казначеем) Иван Иванович Пирогов имел четырнадцать детей, большинство умерло в младенчестве; из шестерых оставшихся в живых Коля был самый юный.

Получить образование ему знакомый семьи — известный московский врач, профессор Московского университета Е. Мухин, который заметил мальчика и стал заниматься с ним индивидуально.

Когда Николаю исполнилось четырнадцать лет, он поступил на медицинский факультет Московского университета. Пирогов учился легко. Кроме того, ему приходилось постоянно подрабатывать, чтобы семье. Наконец Пирогову удалось устроиться на должность прозектора в анатомическом театре. Эта работа дала ему бесценный опыт и убедила его в том, что он должен стать хирургом.

Закончив университет одним из первых по успеваемости, Николай Пирогов направился для подготовки к профессорской деятельности в Юрьевский Университет в городе Тарту. В то время этот университет считался лучшим в России. Здесь, в хирургической клинике. Пирогов проработал пять лет, блестяще защитил докторскую диссертацию и в двадцать шесть лет стал "Рофессором хирургии.

Темой диссертации Николай Пирогов избрал перевязку брюшной аорты, выполнению до того времени — и то со смертельным исходом — лишь однажды английским хирургом Эстли Купером. Выводы пироговской диссертации были одинаково важны и для теории, и для практики. Он первый изучил описал топографию, то есть расположение брюшной аорты у человека, расстройства кровообращения при ее перевязке, пути кровообращения при ее непроходимости, объяснил причины послеоперационных осложнений. Николай предложил два доступа к аорте: чрезбрюшинный и внебрюшинный. Когда всякое повреждение брюшины грозило смертью второй был особенно необходим. Эстли Купер, в первый раз перевязавший аорту чрезбрюшинным заявил, познакомившись с диссертацией Пирогова, что, доводись ему делать операцию вновь, он избрал бы уже иной Это ли не высшее признание!

Когда Николай Иванович после пяти лет пребывания в Дерпте отправился в Берлин учиться, прославленные хирурги, к которым он ехал с почтительно склоненной головой, читали его диссертацию, поспешно переведенную на немецкий. Учителя, более других сочетавшего в себе все то, что искал в хирурге Пирогов, он нашел не в Берлине, а в Геттингене, в лице профессора Лангенбека. Геттингенский профессор учил его чистоте хирургических приемов. Он учил его слышать цельную и завершенную мелодию операции. Он показывал Пирогову, как при движения ног и всего тела к действиям оперирующей руки. Он ненавидел медлительность и требовал быстрой, четкой и ритмичной работы.

Возвращаясь домой, Пирогов тяжело заболел и был оставлен для лечения в Риге. Риге повезло: не заболей Пирогов, она не стала бы площадкой его стремительного признания. Едва Николай Пирогов поднялся с госпитальной койки, он взялся оперировать. До города и прежде доходили слухи о подающем великие надежды молодом хирурге. Теперь предстояло подтвердить, бежавшую далеко впереди добрую славу.

Н. Пирогов начал с ринопластики: безносому цирюльнику выкроил новый нос. Потом он вспоминал, что это был лучший нос из всех изготовленных им в жизни. За пластической операцией последовали неизбежные ампутации и удаления опухолей. В Риге он впервые оперировал как учитель.

Из Риги Николай направился в Дерпт, где он узнал, что обещанную ему московскую кафедру отдали другому кандидату. Но ему повезло — Ива Филиппович Мойер передал ученику свою клинику в Дерпте.

Одно из самых значительных сочинений Николая Пирогова — это завершенная в Дерпте «Хирургическая анатомия артериальных стволов и фасций». Уже в самом названии подняты гигантские пласты — хирургическая анатомия, наука, которую с первых, юношеских своих трудов творил, воздвигал Пирогов, и единственный камешек, начавший движение громад фасции.

Перша світова війна загострила політичні й соціальні протиріччя, що існували в державах-учасницях цього військово-політичного конфлікту. У тих з них, які являли собою багатонаціональні імперії, це стало причиною розколу держави.Літній наступ Антанти в 1918 р., поразки на фронтах, масове дезертирство з армії й національні рухи, що посилилися всередині Австро-Угорської імперії, змусили імператора Карла IV видати восени 1918 р. маніфест, у якому оголошувалося, що Австро-Угорщина перетворюється на триалістичну федерацію. Це державне об’єднання мало бути федерацією трьох частин: Австрії, Угорщини і південнослов’янського територіально-адміністративного об’єднання. Однак це вже був запізнілий крок. Наприкінці жовтня 1918 р. ліквідація Австро-Угорщини стала доконаним фактом. 31 жовтня 1918 р. почалися демократичні революції в Австрії й Угорщині, у ході яких були знищені монархії. На політичній карті Європи з’явилися Австрійська й Угорська республіки.

У національних провінціях ситуація була іншою. Ще влітку 1918 р. були створені й діяли національні комітети або ради партій і громадських організацій народів, що входили до складу імперії: чехів, словаків, поляків, українців, південних слов’ян. Країни Антанти визнали більшість цих комітетів як основу майбутніх урядів.

Бліц-обговорення

Чим пояснюються міжнаціональні кризи всередині багатоетнічних держав? Чи можна їм запобігти? Яке вирішення проблеми запропонували б ви?

2. Створення Чехословаччини. Загальний політичний страйк у Чехії 14 жовтня 1918 р. переріс у національно-визвольну демократичну революцію. 28 жовтня 1918 р. Національний комітет, що складався з представників партій і організацій Чехії й Словаччини, проголосив утворення держави Чехословаччина і вихід зі складу Австро-Угорщини.1. Словацька нація в мовному та культурно-історичному аспектах є частиною чесько-словацької нації...

2. Стосовно чесько-словацької нації ми вимагаємо необмеженого права на самовизначення на основі повної незалежності.

З Мартінської декларації Чесько-Словацької національної ради 30 жовтня 1918 р.

Прокоментуйте декларацію Чесько-Словацької національної ради. Що вам відомо про долю новоутвореної республіки? Чи існує вона сьогодні? Чому? Свою точку зору аргументуйте.

Після консультацій, проведених між різними політичними об’єднаннями в стислі терміни, і досягнутої угоди була затверджена тимчасова конституція, заснована на принципах демократії. Однопалатний парламент — Національні збори — обрав Томата Масарика першим президентом Чехословаччини. Незважаючи на те, що нова держава включала у свій склад і Словаччину, ситуація в ній була більш складною, ніж у Чехії. Це пояснювалося тим, що на багато словацьких земель претендувала Угорщина, і тільки після втручання швидко створених чеських збройних сил її територія опинилася під контролем центрального чехословацького уряду.Чому, на вашу думку, розуміння майбутнього («спільно» або «окремо») за декілька поколінь так радикально змінюється? З чим це пов’язано: із зміною світосприймання, впливом зовнішніх геополітичних сил, чи обома цими факторами?

3. Утворення Югославії. У липні 1917 р. представники уряду Сербії й суспільно-політичного об’єднання південнослов’янських народів підписали Корфську декларацію (за місцем підписання угоди на острові Корфу). Відповідно до неї передбачалося створення південнослов’янської держави на чолі із сербською королівською династією Карагеоргієвичів. У середині 1918 р. наступ Антанти й успіхи сербської армії, що звільнила всю територію Сербії і південнослов’янські землі Австро-Угорщини, прискорили процес державотворення.

На початку жовтня 1918 р. у столиці Хорватії Загребі було скликано Народне віче із представників хорватів, словенців і сербів - жителів Австро-Угорської імперії. 29 жовтня було проголошене відділення південнослов’янських земель від Габсбурзької імперії й державотворення словенців, хорватів і сербів. Після переговорів між різними політичними організаціями й представниками Сербії було ухвалене рішення про об’єднання Держави Словенців, Хорватів і Сербів із Сербією. 1 грудня 1918 р. у Белграді принц Олександр Карагеоргієвич оголосив про створення Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (Королівство СХС).