Достижение культуры в в 1920-1930 года

Наверное, никакие другие страны не воевали друг с другом столько раз, сколько Российская и Османская империи. За 350 лет они умудрились развязать 12 войн, не считая приграничных конфликтов и мелких стычек на море.

Все началось с покорения Москвой Астраханского ханства. В 1569 году турки вознамерились вернуть контроль над Северным Каспием и осадили город. Русскому гарнизону удалось выстоять до подхода основных сил. Войска султана были разгромлены.

После этого почти столетие Россия и Турция жили в мире. У каждого государства были свои проблемы и задачи.

В следующий раз янычары столкнулись с русскими богатырями во время спора за Правобережную Украину. Османы вмешались в русско-польский конфликт в надежде получить свою выгоду от войны. Поначалу туркам удалось выиграть несколько сражений и даже перейти Днепр, но к концу войны все стороны остались при своих.

Петр Великий, известный по войне со шведами, также сражался и с Османской империей, решая все тот же во о выходе к морю. Царь предпринял два азовских похода. Первый из них закончился провалом, а второй достиг своей цели. Россия получила Азов, а вместе с ним и выход к Черному морю. Стоит сказать, что турки одновременно с Россией воевали еще и с Австрией. Кто знает, как бы сложилась история, если бы Османская империя сумела заключить перемирие с одним из врагов и полностью сосредоточиться на другом.

В конце XVIII – начале XIX веков в результате нескольких следовавших один за другим конфликтов Российская Империя добилась полного контроля над северо-восточным Причерноморьем и приобрела ряд территорий в Закавказье.

В результате этих побед императорский дом Романовых задумался о контроле над черноморскими проливами. Турция постепенно слабела, Россия же находилась в зените своего военного могущества.

Однако, как это часто бывает, император Николай переоценил собственные силы. В очередной войне на стороне турок выступила объединенная коалиция англичан и французов. Сражения шли сразу на нескольких фронтах. Союзный десант умудрился даже атаковать Камчатку. Впрочем, местный гарнизон справился с неприятелем.

Осознав, что долго сражаться сразу с несколькими противниками будет сложно, Российская Империя пошла на мирные переговоры.

Следующие два десятка лет Романовы жили с мечтой о реванше.

В 1877 году воспользовавшись тем, что большинство европейских держав участвовали в колониальных экспедициях, Россия вместе со славянскими балканскими государствами выступила против Турции.

В этот раз бои проходили на территории противника. Поддерживаемые ополченцами из Сербии и Болгарии русские войска раз за разом побеждали турок.

К концу войны был взят Адрианополь, что открывало прямой путь к Стамбулу. Но в этот момент вмешалась западноевропейская дипломатия. Испугавшись возможного господства русских на всем востоке Европы, европейцы продавили идею прекращения боевых действий.

Следующая встреча с османами на фронтах Первой Мировой войны. В ратном деле сильнее были русские солдаты, которые нанесли янычарам несколько очень болезненных поражений, но случившаяся Революция не позволила извлечь выгоды из побед.

німці в україні. перебування німців на укр. теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х рр. правовою основою нім. колонізації стали спец. маніфести рос. імп. катерини ii від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переселятися на новонабуті неосвоєні землі російської імперії. після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування запорозької січі та приєднання криму до рос. імперії заселення південноукр. степових просторів нім. колоністами відбувалося досить інтенсивно. німці зосереджувалися на землях причорномор'я і приазов'я. прибуваючи з данцига (нині м. гданськ, польща), бадена, вюртемберга, гессена, рейнланда, пфальца, ельзаса та ін. земель німеччини, вони заселяли пд. райони – переважно херсонську губернію, катеринославську губернію, бессарабську обл. і таврійську губернію. у серед. 19 ст. тут було 250 поселень, а 1914 їх кількість сягала 966. переселення німців зумовлювалося екон. і суспільно-політ. чинниками, що складалися в нім. д-вах, колонізаційною політикою рос. імперії, об'єктивною потребою госп. освоєння нових земель. за віросповіданням – це лютерани, католики і меноніти. 1789 з данцига до катериносл. губ. прибуло 228 сімей менонітів. осередком масового поселення німців була волинь – житомирський, новоград-волинський, луцький, володимир-волинський і дубенський повіти. за рос. переписом 1897, на півдні україни налічувалося 377,8 тис. німців, на волині – 171,3 тис.

нім. колоністи оселялися на укр. землях австро-угорщини. 1914 в галичині проживало 47 тис. німців, на буковині – 21 тис., на закарпатті – понад 10 тис.

нім. колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову , свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо.

колоністські госп-ва економічно швидко міцніли. на поч. 20 ст. на півдні україни німці були власниками 3,8 млн десятин землі, а на волині – 700 тис. десятин. осн. галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове госп-во, частково – виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермерські госп-ва з новими формами господарювання, застосуванням с.-г. машин, передових агротех. методів. створювалися сприятливі умови для розвитку хліборобства, с.-г. машинобудування. 1818 для іння нім. колоніями на півдні україни був створений опікунський к-т.

у нім. колоніях розвивалося громад. життя, кооп. рух, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. у серед. 19 ст. в одесі діяло 9 нім. цехових : слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували міжнар. товарні перевезення. діяли прусське, гамбурзьке, баварське, баденське, саксонське, вюртемберзьке та ін. консульства. у кожній нім. колонії були початкові школи, відкривалися уч-ща підвищеного типу, жін. г-зії та центр. уч-ща, де здобували середню освіту. у серед. 19 ст. в таврійській, катеринославській і херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та ін. соціальні установи. заклади утримувалися на кошти колоністів та їхніх громад. орг-цій.

німці зберігали свої нац. особливості, традиції, к-ру, віросповідання. вони створювали національно-культ. т-ва. від 1863 виходила "одеська німецька газета", з 1906 – католицька "німецька хроніка". нім. мовою видавалися підручники, наук. і художня література.за переписом 1926, в усрр проживало 385,5 тис. німців (93,2 % – у сільс. місцевості, 6,8 % – у містах) – 40 % від заг. кількості нім. населення, що проживало в срср. коли західна україна ввійшла до складу урср, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до німеччини. 1941 нім. населення урср було звинувачене в пособництві гітлерівцям і депортоване до сх. районів срср. 1945 частина укр. німців повернулася з німеччини, але їм було дозволено поселитися в комі арср та республіках середньої азії. оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозволила німцям повернутися на колишні місця проживання.

проголошення незалежної україни відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання.