Самое известное индейское племя прерий? ,

у 1495 р. король і королева іспанії видали указ, який дозволяв усім бажаючим споряджати експедиції до нових земель на заході для пошуків золота. дві третини знайденого золота вони повинні були віддавати до королівської скарбниці.

попервах іспанці захоплювали острови, будували на них фортеці, поселення для переселенців з іспанії, прокладали шляхи, створювали плантації цукрової тростини і прянощів.

3 1510р. розпочався новий етап конкісти (ісп. conquista — завоювання) америки — освоєння континентальних земель. у 1517-1518 pp. загони ернана де кордоби і хуава гріхальви, шукаючи нових рабів, висадилися на півострові юкатан. проте конкістадорів чекала велика несподіванка. замість примітивних хиж тубільців, що їх вони бачили на островах карибського моря, перед ними постали чудові міста, вкриті дивовижними візерунками піраміди та кам'яні храми. це була цивілізація майя — найдавніша з доколумбових цивілізацій америки, яка на той час переживала занепад. індіанці майже не чинили опору, бо іспанці уявлялися їм богами; їх жахали вигляд вершників на конях, до того небачених, і гуркіт вогнепальної зброї. у храмах іспанці знайшли багато золотих речей і дізналися, що майя отримують їх із країни ацтеків, розташованої на північ від юкатану.

на завоювання держави ацтеків у 1519 р. вирушив загін іспанців на чолі з ернаном кортесом, який налічував 400 солдат-іспанців, 16 вершників, 200 індіанців і 13 гармат. висадившись на берег, він наказав спалити кораблі, пояснивши, що відступати і повертатися додому не збирається. діючи рішуче й жорстоко, кортес підкорив ацтеків.

одночасно із завоюванням мексики іспанські конкістадори рушили вздовж тихоокеанського узбережжя до південної америки. завойовників приваблювали розповіді про казкові багатства країни біру (або перу). на цих землях у той час існувала імперія інків. завоювання держави інків у 1532 р. здійснив конкістадор франсиско пісарро з загоном, що налічував 62 вершники і 102 піхотинці. він хитрощами захопив у полон «верховного інка» атахуальпу, знищивши при цьому близько двох тисяч інків. решта індіанців, утративши вождя, розбіглася. атахуальпу пісарро наказав стратити.

після смерті «верховного інки» загони іспанських завойовників розсіялися по всій країні, грабуючи храми і палаци. все награбоване золото вони переплавляли, знищуючи таким чином унікальні витвори мистецтва інків.

у результаті завоювань у південній америці було встановлено владу іспанських колонізаторів.

Гибель империи не была результатом одного только военного разгрома, начало которому положила отечественная война народа 1812 года, хотя, несомненно, это сыграло значительную роль. главные причины падения наполеоновской империи крылись в недовольстве широких кругов французского общества , политической и военной деятельностью наполеона в последние годы его правления. кризис 1810—1811 годов в сочетании с континентальной блокадой отрицательно сказывался на хозяйственной жизни страны.  к концу империи увеличились финансовые затруднения, вызывавшиеся чрезвычайными военными наполеона. это влекло рост налогов, особенно косвенных (на соль, табак, вино и т. д.) .  так, если в 1804 году общая сумма косвенных налогов составляла 160 млн. фр. , то к 1814 году эта сумма достигла 342 млн. фр.  в 1811 году 40% государственных доходов было получено за счет косвенных налогов. постепенно приходило в упадок сельское хозяйство: рекрутские наборы так опустошали французскую деревню, что для обработки земли не хватало рабочих рук.  непрерывные войны обескровили страну. рекрутские наборы росли из года в год: за десять лет существования империи в армию было призвано около 3 млн. человек, то есть почти 15% населения.  народ стал уклоняться от военной службы: в конце империи дезертирство превратилось в массовое явление. согласно правительственной статистике, за 1810 год насчитывалось 160 тыс. дезертиров.  крестьянство, измученное войной, разоряемое политикой императора, теряло веру в своего «спасителя» , каким оно до сих пор считало наполеона.  политическая деятельность императора, направленная на ликвидацию завоеваний французской революции, кроме тех, которые были выгодны крупной буржуазии, все более ожесточала оппозиционные элементы республиканской буржуазии: непрерывные гонения на свободу совести, личности, печати, слова, собраний наряду с реакционной политикой наполеона, направленной на создание дворянства, в конце концов — особенно после первых военных неудач наполеона — стали вызывать, хотя и робкое вначале, противодействие политике императора.  даже в среде крупной промышленной и торговой буржуазии, которая в первые годы наполеоновского владычества служила верной опорой трону, к концу империи начало проявляться глубокое недовольство результатами политики наполеона.  империя наполеона стала терять свою социальную опору — в этом заключается главная причина ее падения. военный разгром ускорил крушение бонапартистской диктатуры.