Опрос по второй мировой войне. 1. дата второй мировой войны. 2. дата великой отечественной войны. 3. председатель ставки, верховный главнокомандующий ка. 4. начальник генерального штаба ка на начало войны. 5. начальник генерального штаба ка на конец войны. 6. нарком иностранных дел. 7. основные направления главных ударов войск. 8. крупное сражение ка 10 июля-10 сентября 1941г. 9. начало блокады ленинграда. 10. первая успешная наступательная операция советских войск, проведённая жуковым. 11. количество советских воинов попавших в плен под киевом. 12. битва за москву, дата. 13. как можно оценить итоги всеобщего наступления ка зимой-весной 1942г. 14. название операции зимы-весны 1942 г., попытка прорыва блокады ленинграда. 15. кто командовал второй ударной армией волховского фронта. 16. сколько дней оборонялся севастополь? 17. после какой неудачной операции ка весны-лета 1942 г. дорога немцам на волгу и северный кавказ была открыта. 18. направление главного удара гитлеровских войск летом 1942 г. 19. как назвали приказ № 227 верховного главнокомандующего от 28.07.1942г. 20. какие особые подразделения были созданы в ка по приказу № 227. 21. дата сталинградской битвы. 22. командующий шестой армией, штурмовавшей сталинград. 23. посетил ли сталин сталинград во время сражения? 24. основное значение победы ка под сталинградом. 25. кто получил звание маршала после сталинградской битвы. 26. назовите 5 фамилий советских полководцев во войны. 27. где планировали немцы нанести главный удар летом 1943 г.? 28. дата курской битвы. 29. крупнейшее танковое сражение во войны и второй мировой войны. 30. новая бронированная техника, используемая немцами под курском. 31. основное значение победы ка в курском сражении. 32. сколько значительных наступательных операций было проведено в 1944г. 33. дата берлинской операции. 34. когда была подписана капитуляция германии? 35. как называлась поставка союзниками взаймы или в аренду вооружения, техники, продовольствия. 36. дата открытия союзниками второго фронта. 37. парад победы в во войне (дата 38. дата войны с японией.

1.01.09.39-02.09.45 2.22.06.41-09.05.45 3.иосиф сталин 4.георгий жуков 5.антонов алексей 6.молотов вячеслав 7."центр"-москва "север"-ленинград "юг"-киев 8.смоленское сражение 9.8 сентября 1941 10.битва за москву 11.- 12.30.09.41-20.04.42 13.- 14.любанская операция дальше не могу, прости

ЦНК утворив Національний Уряд і таємні комітети в Королівстві, а також у Литві, Білорусі і Правобережній Україні, мав своїх представників у європейських країнах. Намагаючись послабити організації «червоних», уряд за ініціативою О. Вельопольського оголосив позачерговий рекрутський набір за заздалегідь підготовленими списками, в яких було чимало змовників, що послужило приводом до повстання. 10(22) січня 1863 року ЦНК проголосив початок національного повстання, а себе іменував тимчасовим національним урядом. На заклик ЦНК загони повстанців напали на імперські гарнізони. ЦНК видав Маніфест до польського народу і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із подальшою компенсацією поміщикам за втрачені землі. У лютому 1863 ЦНК звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не поділяючи зазіхань польської шляхти на українські землі. У збройних загонах на Київщині та Волині брала участь переважно польська шляхта. Найбільші з цих загонів під проводом В. Рудницького, Е. Ружицького намагалися чинити опір імперськими військам, але вже наприкінці травня змушені були перейти австрійський кордон. У травні 1863 року ЦНК перетворився в Національний уряд (НУ), створив розгалужену підпільну адміністративну мережу (поліція, податки, пошта тощо), яка тривалий час успішно діяла паралельно з імперською адміністрацією. Від початку повстання виявились значні розбіжності між «білими» і «червоними». «Білі» розраховували на інтервенцію західних держав і протистояли радикальним соціально-політичним планам «червоних». Спроби поставити на чолі повстання диктаторів — спочатку Л. Мєрославського від «червоних», а потім М. Лянгевича від «білих» — не принесли бажаних наслідків. Західні держави обмежилися дипломатичними демаршами.

У червні-липні 1863 року в результаті репресій Муравйова від підтримки повстання відійшли поміщики Литви і Білорусі. Тоді до складу Віленського комітету був повернутий Калиновський, а 31 липня 1863 року очолив його. 22 серпня Калиновському були передані повноваження комісара варшавського уряду у Вільні. Таким чином, в руках Калиновського була зосереджена вся повнота влади в повстанській організації на землях Литви і Білорусі. На найважливіші посади Калиновський поставив своїх однодумців — так, В. Врублевський став воєначальником Гродненського воєводства, І. Ямант — комісаром у Мінську, А. Мацкевич — військовим організатором збройних сил Ковенського воєводства.

Однак, і новому складу керівництва не вдалося досягти перелому у воєнних діях. Під початок вересня 1863 року повстання в литовсько-білоруських губерніях було практично придушено.

17 жовтня 1863 року «червоні», опанувавши НУ, призначили нового диктатора — генерала Р. Траугутта. Спроби Р. Траугутта посилити повстання зазнали невдачі. Ще влітку 1863 року імператор призначив генерал-губернатором Литви і Білорусі (Північно-Західного краю) М. Муравйова, а намісником Королівства — Ф. Берга, які з метою придушення повстання вдалися до жорстоких репресій і терору, включно з покаранням на смерть священиків, які духовно підтримували борців проти імперсько-російського гноблення.

16 грудня в Ковно російська влада повісила Антона Мацкевича, призначеного Калиновським організатора збройних сил Ковенського воєводства. 21 і 30 грудня були повішені друзі Калиновського Гнат Зданович і Тит Далівський.[2]

Водночас на початку березня 1864 року уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на вигідніших для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 року повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865 року. У ніч на 29 січня 1864 року голова повстання в Білорусі та Литві Кастусь Калиновський був арештований під ім'ям Ігнатія Вітаженца в Святаянскіх стінах зі свічкою в руках. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні учасників стратили, тисячі вислали до Сибіру або віддали до армії, а їхнє майно конфіскували. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польсько-литовських національно-визвольних повстань XIX століття, сприяло зростанню національної свідомості широких верств суспільства колишньої Республіки Обидвох Народів.

Объяснение:

Лжедмитрия I активно поддерживали антирусские католические круги Речи Посполитой, а позднее оппозиционные правительству Бориса Годунова слои русских феодалов.

Появился Лжедмитрий I в Польше в 1601, но активная подготовка к авантюре происходила в 1603—04. Лжедмитрий обещал после воцарения отдать Польше Северскую и Смоленскую земли, жениться на Марине Мнишек, в виде «вена» отдать ей Новгород и Псков и уплатить Ю. Мнишеку 1 млн злотых. Тогда же Лжедмитрий I тайно перешел в католичество, обещал участие России в антитурецком союзе и введение в ней католичества. Осенью 1604 Лжедмитрий I перешел границу Русского государства. Успеху авантюры волнения крестьян, развернувшиеся в южных районах государства. Поддержали Лжедмитрия I и русские феодалы этих районов. Лжедмитрий I укрепился на Юге страны, несмотря на поражение под Добрыничами.

В интересах русских феодалов правительство Лжедмитрия I провело верстание их увеличенными денежными и земельными окладами, произведя при этом денежные и земельные конфискации у монастырей. Южные районы государства были освобождены от налогов на 10 лет, там же прекратилась обработка «десятинной пашни» . Усиление налогов, в частности из-за отправки денег в Польшу, вызвало весной 1606 подъем вооруженной борьбы народных масс.

Не успев заручиться полной поддержкой всех феодалов, Лжедмитрий I должен был делать уступки восставшим — он не пошел на подавление движения силой и включил в Сводный судебник, который не успел, однако, издать, статьи о крестьянском выходе.

Произошло и ухудшение отношений с Польшей из-за нежелания Лжедмитрия I выполнить свои обязательства. Он оттягивал введение католичества и отказался делать территориальные уступки Польше, предлагая Сигизмунду III деньги за оказанную им Кризис внутренней и внешней политики Лжедмитрия I создал условия для организации заговора дворцовой знати во главе с Василием Шуйским. Во время восстания горожан Москвы против поляков, прибывших на свадебные торжества Лжедмитрия I с М. Мнишек, самозванец был убит заговорщиками.