Что стало причиной разрыва "кондиций" анной иоанновной?

Согласно официальным источникам,  25 февраля  1730 года  в  лефортовском дворце  собрались императрица  анна иоанновна,  верховный тайный совет  и дворянская делегация (около 800 человек). было зачитано прошение, в котором говорилось, что в кондициях « обстоятельства, заставляющие опасаться впредь для народа событий неприятных, которыми враги отечества могут воспользоваться». тотчас после этого прибыла ещё одна делегация. поначалу она принесла императрице анне просьбу «соизволить собраться всему генералитету, офицерам и шляхетству по одному или по два от фамилий, рассмотреть и все обстоятельства исследовать, согласно мнениям по большим голосам форму правления государственного сочинить», которую та приняла.однако гвардейцы стали угрожать оппозиционерам смертью, и после этого было сочинено второе прошение, зачитанное  антиохом кантемиром: «…всеподданнейше приносим и всепокорно просим всемилостивейше принять самодержавство таково, каково ваши славные и достохвальные предки имели, а присланные к вашему императорскому величеству от верховного совета и подписанные вашего величества рукою пункты уничтожить».  после этих слов офицеры закричали: «не хотим, чтоб государыне предписывались законы; она должна быть такою же самодержицею, как были все прежние государи».в четвёртом часу пополудни  статский советник  маслов принёс  анне иоанновне  кондиции и она публично их разорвала. на следующий день он по поручению императрицы написал присягу на условиях абсолютной монархии, которая была одобрена.почти все оппозиционеры после окончательного утверждения  анны иоанновны  на престоле были репрессированы  — только  голицын  был помилован, вероятно потому что от него исходила инициатива призыва анны на престол (правда, в  1736 году  он был брошен в  шлиссельбургскую крепость  за заступничество к репрессированному зятю, где умер)

Іван Виговський походив з української православної шляхти. І як багато її представників, перебував на службі Речі Посполитої, не забуваючи рідної віри та мови. Змолоду вчився в Київській академії. Помираючи, старий гетьман Богдан Хмельницький заручився обіцянкою старшини, що його наступником буде Юрій Хмельницький, проте гетьманський син не був достатньо визначною особистістю й не був популярним у колах старшини. Окрім того, можновладці не дуже хотіли, щоб гетьманський уряд став спадковим. Тому 1657 року на козацькій раді у Чигирині новим гетьманом було обрано Івана Виговського. Він продовжував передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією. Трансільванією. Одночасно новий гетьман намагався покласти край анархії, що витворилася в Україні та створити керівну верству з освічених, достатньо заможних людей, які мали б національну свідомість, дбали про державні інтереси. Виговський хотів посилити її шляхетськими елементами, котрі б разом із заможними козаками утворили нову національну еліту, на яку мала б спиратися держава. Правовою підставою нової державності мала стати угода з Польщею, укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі. Гадяцький договір — угода, укладена з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення. Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством. Проте треба було мати вільні руки в боротьбі з основним суперником -- Москвою, тому Виговський пішов на підписання Гадяцької угоди, яка так ніколи не була впроваджена в життя. Незалежницька політика Виговського занепокоїла царський уряд. Почалися бої. В травні 1659 року відбулася битва під Конотопом. Московське військо було розгромлене. Московським аґентам вдалося поширити ворожнечу до гетьмана серед старшини. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Москалі використали Юрія Хмельницького, довкола якого почала гуртуватися опозиція. Бачачи занепад своїх планів і не бажаючи розпалювати ворожнечу, Іван Виговський у жовтні 1659 добровільно склав булаву та виїхав до Польщі, гетьманом було обрано Юрія Хмельницького. Москалі стероризували нового гетьмана.

в эпоху бронзы руда добывалась на рудниках, где сооружались специальные котлы. в таких котлах разрабатывали малахит, азурит и прочие руды, а также жилы и рыхлые руды.

добыча происходила методом огневой проходки – в более трудных местах, где породы твердые – костер разводили в жилах, что нагревало породу, а потом заливали водой, которая заставляла породу трескаться - или кайлованием, то есть руду добывали при молотков и отбойников из камня. часто использовались подкопы под руку, в которых руда также отбивалась молотками. тогда использовали дополнительно деревянную крепь.

всю руду, которую удалось добыть засовывали в кожаные мешки и вытаскивали их на поверхность котлов.  

при каждом котле или шахте всегда была вода, которая использовалась для промывания добытого. если руда была мелкой, то она могла пригодиться в плавлении.

интересно, что в эпоху бронзы металлургия стандартизировалась.  

процесс добычи руды металлургами эпохи бронзы был следующим:

если порода твердая, то – разводили огонь перед массой; - заливали холодной водой нагретое место; - руда трескалась и ее измельчали до необходимого состояния.

если порода была рыхлой, то работники вооружались отбойниками и молотками и самостоятельно отбивали всю руду.