Вопрос по сравните национализм, насаждавшихся в великобритании и германии.сделайте вывод

ОбъБоснійська криза — міжнародний конфлікт, викликаний анексією 7 жовтня 1908 р. Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини — на той час провінції, населеної сербами і хорватами і що знаходилась під окупацією Австро-Угорщини на підставі рішень Берлінського конгресу 1878. Захопленням цих провінцій, які залишилися до жовтня 1908 р. під номінальним суверенітетом турецького султана, правлячі кола Австро-Угорщини прагнули завдати удару по зростаючому національно-визвольному руху південнослов'янських народів монархії Габсбургів.

Боснійській кризі передувала домовленість, досягнута 16 вересня 1908 в Бухлау (Австро-Угорщина) між міністрами закордонних справ Росії (О. П. Ізвольський) та Австро-Угорщини (А. Еренталь), на основі якої царський уряд обіцяв не заперечувати проти анексії Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини в обмін на підтримку висунутого Росією плану відкриття чорноморських проток для проходу російських військових кораблів.

Туреччина, після безуспішно протесту проти анексії, за угодою з Австро-Угорщиною від 26 лютого 1909 р. відмовилася від свого суверенітету над Боснією та Герцеговиною за компенсацію в 2,5 млн фунтів стерлінгів і очищення австрійськими військами Новопазарского санджака. Сербія, яка розглядала Боснію і Герцеговину як частину майбутньої югославської держави, різко протестувала проти анексії, сподіваючись в першу чергу на до Росії. Царський уряд, що не зумів через протидію Англії та Франції здійснити операцію в Бухлау в частині, що стосується проток, висловлював крайнє невдоволення односторонніми діями Австро-Угорщини.

Однак Росія, ослаблена в результаті поразки в Російсько-японській війні 1904—1905, прагнула врегулювати Боснійську кризу дипломатичним шляхом. З цією метою царський уряд зажадав скликання конференції держав, що приєднались до Берлінського трактату 1878 р.

22 березня 1909 р. в обстановці військових приготувань Австро-Угорщини німецький уряд, який виступав в її підтримку, в ультимативній формі зажадав від російського уряду негайного визнання анексії Боснії і Герцеговини, давши зрозуміти при цьому, що негативна відповідь поведе до нападу Австро-Угорщини на Сербію. Царський уряд був змушений в той же день прийняти вимогу Німеччини. 31 березня 1909 уряд Сербії також заявив про визнання анексії Боснії та Герцеговини і про припинення антиавстрійскої агітації всередині країни. У квітні 1909 анексія була визнана Англією та Францією.

Боснійська криза призвела не тільки до загострення відносин між Австро-Угорщиною та Сербією, але і до поглиблення протиріч між Антантою і Троїстим союзом, ставши одним з етапів на шляху до Першої світової війни.яснение:

Перша спроба його вторгнення в Рим відбулася 408 року, в результаті якої були відновленні переговори з імператором Гонорієм про умови миру і постійного поселення готів. Перемовини не закінчились успіхом й Аларіх знову напав на Рим. Наляканий імператор сховався у Равенні, а Аларіх змусив сенат проголосити новим імператором Аттала. Через це Гонорію довелося піти на поступки готам, але переговори знову зірвалися через напад на Аларіха. Після чого варварський король таки захопив Рим 410 |24 серпня 410 року.

Хоча на той момент Рим вже не вважався столицею і не мав ніякого стратегічного значення, але розуміння того, що «вічне місто», яке непорушно протягом 800 років, з 390 р. до н. е., коли його було взято галлами на чолі з Бреннусом, було знову захоплене, зробило цю подію шокуючою для її сучасників. Захоплення Рима 410 року вважається однією з причини Падіння Західної Римської імперії.

Объяснение:У 401 році Аларіх та його військо почали наступ на Італію, куди дісталися в листопаді. Взимку наступного року готи підкорили рівнинну частину Венеції, після чого рушили до Медіолана.[16] Дізнавшись про наближення армії головнокомандувача усіма військами імперії Флавія Стиліхона, готи зняли облогу столиці імператора Гонорія і рушили далі на Захід, проте римляни наздогнали їх у передгір'ї Альп і 4 квітня 402 року завдали їм поразки у битві при Полленції.[17] Змушені повернутись на Схід, влітку того ж (або наступного, 403-го) року готи були ще раз розбиті під Вероною і, перейшовши Альпи, рештки армії Аларіха отаборились біля Далмації і Паннонії в долині ріки Сава.[18]

Згодом Аларіх став союзником Стиліхона, погодившись до завоювати Іллірік. З цією метою у 405 році Стиліхон проголосив Аларіха magister militum Іллірка. Однак, того ж року в Італію вторгся Родогайс.[19] Стиліхон і римляни, підкріплені аланами, готами на чолі із Сарусом і гунами на чолі із Улдіном, зуміли перемогти Родогайса в серпні 406 року.[20] Але тільки після спустошення північної Італії. 12 000 готів Родогайса були залучені до римської військової служби, а інші були поневолені.[21]

Стиліхон примирився зі Східною Римською імперією в 408 році, і вестготи під керівництвом Аларіха втратили для нього інтерес. У тому ж році навесні Аларіх взяв під контроль частину Норіка і верхньоїПаноннії. За що вимагав у Гонорія 288 тис. солідів, що дорівнює кількості грошей, зароблених однією сенаторською сім'єю за рік. А також погрожував вторгнутися в Італію.[19] Знаючи Аларіха, Стиліхон спробував переконати сенат прийняти його умови і знову взяти на службу в якості головнокомандувача римськими військами в Галлії, де минулого року владу захопив узурпатор Костянтин III.[22] Це викликало підозри про змову Стиліхона з варварами, і таким чином відбувся заколот римських солдат, у ході якого 22 серпня 408 року у Равенні Стиліхона було схоплено і страчено. Солдати ж без усякого наказу напали на сім'ї варварів, які проживали у Римі, вбиваючи жінок і дітей і грабуючи їхнє майно. 30 тисяч родичів загиблих звернулися до Аларіха з бажанням спонукати його піти проти римлян.

Однак Аларіх бажав затвердити мир з імперією. Він запропонував Гонорію обмінятися заручниками, вимагав обіцяну данину і обіцяв, в свою чергу, відвести військо з Норіка в Паннонію. Але Гонорій відмовився укладати мир з Аларіхом, та в той же час не вжив жодних істотних приготувань до війни.[23]

Друге вестготське вторгнення в Італію

Другий похід Аларіха в Італію відбувся через шість тижнів після страти Стиліхона. Цю звістку він надіслав своєму зятю і наступнику Атаульфу, для того, щоб він приєднався до нього з військом готів та гунів.[24] Поки Атаульф з військом прямував до нього, Аларіх, не чекаючи їх, восени 408 року з Норіка перейшов Юлійські Альпи, безперешкодно перетнув річку По у Кремоні й попрямував до Рима, не затримуючись на облоги великих міст і розграбовуючи попутні при можливості. У жовтні 408 року Аларіх з'явився під стінами Рима.

Перша облога Рима

У Римі жило близько 800 тис. осіб, що робило його найбільшим у світі. Коли Аларіх почав облогу Рима, по місту прокотилася хвиля паніки. Була навіть спроба відновити язичницькі ритуали у все ще релігійно змішаному місті, щоб відбити вестготів. Папа Інокентій навіть погодився на це, за умови, що усе буде зроблено приватно. Однак язичницькі священники сказали, що жертвоприношення можна було зробити лише публічно на Римському форумі, і ця ідея була відкинута.[25]

Серена, дружина Стиліхона і двоюрідного брата імператора Гонорія, перебувала на той момент в місті і заохочувала римське населення впустити військо Аларіха. За це римський сенат приговорив її до страти.[26]