Выберите верное продолжение фразы.1) купцы вывозили на экспорт    а) хлеб, пушнину, пеньку б) железо, дерево в) ткани, изделия из глины2) в 1637 г.    а) были построены первые чугуноплавильные заводы в тульском уезде б) начал работать металлургический завод под воронежем в) построена первая ткацкая фабрика3) крупнейшая в xvii в. ярмарка в поволжье называлась    а) тихвинская б) ирбитская в) макарьевская4) строительство белгородской засечной черты было начато    а) в 1619 г. б) в 1635 г. в) в 1649 г.5) в 1649 г.    а) основан нижний новгород б) случилась чума в) изгнаны купцы с российского рынка​

Китай

1.границы Китая располагаются в восточной части Евразийского континента,на западном побережье Тихого океана.

2. богат минеральными ресурсами. страна занимает одно из первых мест в мире по запасам многих ископаемых. условия разнообразны из-за большой протяжности страны с севера на юг и с запада на восток.

(земледелие, торговля)

3Даосизм зародился в северной части Китая. Конфуцианство – вероисповедание(это две осно́вных веры)

4бумаги, компаса, пороха и книгопечатания (как ксилографии, так и наборного шрифта).(это в древнем Китае. ну а то что сейчас это тип Алика телефон, и тд)

Політичне становище українських земель

Населення Східної України в кінці XVIII ст. становило 7,5 млн чол., а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн чол.

Російський уряд для управління створив на її території 9 губерній, об’єднаних у 3 генерал-губернаторства. На території Слобожанщини і Лівобережжя було засновано Слобідсько-Українську, яку у 1835 р. перейменували у Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії, що склали Малоросійське генерал-губернаторство. На Правобережній Україні та Волині царський уряд утворив Київську, Подільську та Волинську губернії, об’єднані в Київське генерал-губернаторство. Відібрані у Війська Запорізького землі Північного Причорномор’я та Приазов’я поділили на три губернії — Херсонську, Катеринославську і Таврійську, приєднавши до них у 1812 р. Бессарабську область, і все це адміністративне утворення назвали Новоросійсько-Бессарабське генерал -губернаторство .

Губернатори, проголошені спеціальним царським указом «хазяями» губерній, отримали право безмежного контролю над діяльністю всіх установ та підприємств, розташованих на ввіреній їм території.

Найчастіше на посади губернаторів призначали не цивільних, а військових осіб, як правило, генералів, яким у такому разі підпорядковувалися не тільки місцева адміністрація та поліція, а й розквартировані в губернії військові частини.

Губернії складалися з повітів, де влада належала земському суду на чолі з капітаном-справником. Земський суд був одночасно адміністративно-поліцейською установою і судовим органом. У свою чергу, повіти мали поділи на стани, очолювані поліцейськими приставами, які, спираючись на підлеглих їм сільських соцьких і десяцьких, тримали населення міст і сіл у покорі самодержавній владі царя та його органів на місцях.

Такий територіальний поділ необхідний був для виконання завдань податкової та каральної політики держави. Кожна губернія, щоб «порядочно могла быть управляема», повинна була мати від 300 до 400 тис. ревізьких душ. Ураховувалася також і відстань кожної місцевості від губернського або повітового адміністративного центру.

Ще згідно із законодавчим актом «Учреждению о губерниях» 1775 р. всі ланцюги місцевого управління повинні були закріплюватися генерал-губернатором, який очолював декілька губерній. Ці посадові особи наділялися надзвичайними повноваженнями, поєднуючи владу цивільну і військову, та були відповідальними тільки перед імператором.

Зміцнювати устої російського самодержавства в Україні повинні були численні збройні сили, що утримувалися за рахунок місцевого населення. Слід відзначити, що розквартировані в Україні «москалі» виконували ще одне важливе завдання царату: шляхом змішаних шлюбів вони повинні були сприяти асиміляції українців. Та чи не найбільшим лихом для українського селянства стали «військові поселення», які після наполеонівських воєн у період політичної реакції в країні впроваджував з царської згоди жорстокий, малоосвічений генерал Аракчеєв.

У першій половині XIX ст. російський уряд двічі давав обіцянку відродити козацькі полки в Україні. Проте він, як завжди, не дотримався свого слова. Граючи на національних та патріотичних почуттях українців, царизм удало використовував у критичні для держави часи матеріальні і людські ресурси, а потім залишав козаків напризволяще. У 1812 р. для боротьби з армією Наполеона малоросійському генерал- губернаторові князеві Лобанову-Ростовському було доручено сформувати кілька полків з українських козаків, які по війні повинні були залишити як постійне козацьке військо. Козаки з радістю зустріли цю звістку і власним коштом виставили 15 кінних полків по 1220 чол. у кожному. Проте уряд навіть не допустив ці формування до участі у військових діях, протримав їх на службі до 1816 p., а потім демобілізував, перевівши козаків до селянського стану. На Правобережжі було створено 4 козацькі полки, які згодом перетворили на регулярні — уланські.

У 20-ті роки XIX ст. було зібрано 25 тис. українських козаків і переселено на Кубань, де їх зарахували до Чорноморського війська.