Сторичний портрет михайла драгоманова.

михайло драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. на протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку україни. в основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність михайла драгоманова. “він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого іван франко.

хоча михайло драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. д. овсянико-куликовський про драгоманова казав: ”це була натура ясна прозора. глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. леся українка писала, що “м.драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. іван франко говорив: “драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.

Семнадцатый век стал для России переломным практически во всех отношениях. В этом столетии для нашей страны закончилась эпоха средневековья, Россия вступила в Новое время. Это было заметно не только по появлению множества культурных новшеств, но и по положению России в отношении других стран. Началось семнадцатое столетие завершением правления династии Рюриковичей и иностранной интервенцией. Россия как независимое государство могла исчезнуть, перестать существовать, став частью какой-нибудь сильной мировой державы или нескольких таких держав.Перед Россией в семнадцатом столетии стоял ряд внешнеполитических задач. К примеру, продолжался процесс объединения земель бывшей Киевской Руси вокруг Москвы. Кроме того, с разных сторон Московскому государству угрожали Польша, Швеция, Крымское и Сибирское ханства. Одной из животрепещущих задач стало восстановление выхода к Балтийскому морю, ведь в ходе событий Смутного времени земли в этом регионе были заняты Швецией. Таким образом, внешняя политика России в семнадцатом веке должна была развиваться сразу в двух направлениях – западном и восточном. При этом действия в западном направлении были продиктованы в основном желанием вернуть земли, исконно являвшиеся русскими. А вот восточное направление, связанное с покорением Сибири и Дальнего Востока, являлось покорением принципиально новых территорий, которые могли предложить много нового в экономическом плане. Многие историки, особенно западные, обоснованно считают покорение Сибири российским аналогом Конкисты – испанской кампании по покорению Америки в XV – XVI веках.

1. В этой поэме переданы сказания о странствиях Одиссея, царя острова

Итака,возвращающегося домой после взятия греками Трои.

2. Пенелопа - царица, двадцать лет ждавшая мужа на острове Итака.

Телемак - сын Одиссея.

Алкиной - царь феаков, отважных мореходов.

Навсикая - дочь царя феаков.

Демодок - слепой сказитель, в образе которого Гомер, возможно, изобразил

самого себя.

Полифем - одноглазый великан-людоед.

3. По верованиям древних греков; на прибрежных Скалах но^обе еТороны

Мессинского пролива обитали два чудовища: Сцилла и Харибда, поглощавшие

мореплавателей. Выражение между Сциллой и Харибдой употребляется в

значении: оказаться между двумя враждебными силами, в положении, когда

опасность угрожает и с той и с другой стороны.

4. В пещере циклопа он и его отряд накинули шкуры овец При встрече с

сиренами он залепил уши воском своему отряду, а сам попросил, что бы его

очень крепко привязали В собственном доме он замаскировался под старика