Личное имя человека в xvii веке свидетельствовало о его положении в обществе, его статусе. 1. ивашка сбитеньщик 2. гаврила николаев 3. фома гаврилов, сын иванов кто из перечисленных имел самый высокий социальный статус?

Думаю, Фома Гаврилов, сын Иванов, потому что 1. Ивашка Сбитеньщик - пренебрежительное "Ивашка" и кличка "Сбитеньщик" - продавец сбитня - все говорит о невысоком статусе. 2. Гаврила Николаев - значит, это Гаврила, сын Николаев. А 3. Фома Гаврилов, сын Иванов, единственный из трех имел фамилию - Гаврилов, т.е. Фома Иванович Гаврилов (у первого - это кличка, прозвище; у второго - это отчество). 

В первых строках произведения писатель знакомит читателя с главным героем, которого зовут Крек. Он сидел на берегу реки холодным, пасмурным утром и наблюдал за тем, как мчится поток воды вместе с камнями, ветками, льдинами.Перед ним лежал хворост, который Крек набрал для очага. Ребенку было всего 9 лет, но он уже трудился, как все члены племени. Имя такое он получил за то, что был отличным птицеловом, ведь на первобытном языке «крек» – это «птицелов».Из пещеры, в которой жил ребенок вместе с другими сородичами, вышел старик по имени Старейший и позвал ребенка. С этого начинается книга «Приключения доисторического мальчика», главные герои которой – это не только Старейший, Крек, но и другие соплеменники. С некоторыми из них автор также знакомит в первой главе.Гель был самым старшим из детей, ему уже исполнилось 15 лет. Главное его умение заключалось в том, что юноша прекрасно ловил рыбу. Еще один подросток - Рюк - отличался отменным нюхом и слухом. Он по запаху мог почувствовать, где выросли грибы или созрели ягоды.Все эти персонажи являются одними из главных действующих лиц повести «Приключения доисторического мальчика», краткое содержание поведает о дальнейших событиях.

Объяснение:

Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.

Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.

Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.

Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.

У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.

З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».

Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.

Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.

            В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.

Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.

Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.

Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.

У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.

З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».

Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.

Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.

            В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.