Инициатор одной из самых успешных реформ в послевоенной советской в середине 60х

Косыгин

1799 - 1802

Война второй коалиции.

Основные противники - Священная Римская Империя (главным образом Австрия), Великобритания, Российская Империя.

Победа Франции - Люневильский мирный договор 1801 - передача Франции Бельгии и Люксемьурга, образование Ботавской и Гельветической республик, признание Лигурийской и Цизальпийской республик (все марионеточные государства под управлением Франции). 1802 - Амьенский мир с Великобританией. 2-я коалиция распалась, страны пошли на ряд взаимных уступков в колониях главным образом.

1805 - война третьей коалиции. Главные противники - Священная Римская Империя (Австрия) , Российская Империя, Великобритания, Швеция.

Итоги - победа Франции, Пресбургский мир - Священная Римская Империя прекращает существование - немецкие княжества объединяются под контролем Франции в Рейнский союз, образование Неаполитанского королевства, Австрия платит контрибуцию.

Разгром франко-испанского флото при Трафальгаре делает невозможным планируемую высадку на британских островах.

1806 - 1807 - война четвертой коалиции.

Противники - Российская Империя, Пруссия, Великобритания.

Итог - полный разгром Пруссии, поражение России. Мирный договор в Тильзите. Пруссия лишается примерно половины территории и населения, образуются новые марионеточные германские государства, образуется герцогство Варшавское, Россия подписывает союз с Францией, присоединяется к континентальной блокаде Англии.

1808 - 1814 - участие Франции в гражданской войне в Испании повстанцам со стороны Великобритании. Франции потратила здесь много сил и времени, народная война нанесла так же и большой урон репутации Франции.

1809 - война пятой коалиции. Противники Австрия, Великобритания.

Поьеда Франции. Герцогство Варшавское расширилось, образование балканских марионеточных государств, Австрия лишилась выхода к Адриатическому морю.

1812 - Русская кампания (Отечественная война).

Противники - Российская империя, Великобритания, Швеция.

Одержав ряд побед, взяв Москву ничего добиться не удалось, армия вторжения потеряна по комплексу причин. Фактически это поражение Франции.

1813-1814 Врйна шестой коалиции.

Противники - Россия, Австрия, Великобритания, Пруссия, ряд германских государств, Швеция.

На первом этапе в 1813 Франции удалось заключить перемирие после побед при Лютцене и Баутцене. На втором к коалиции присоединилась Австрия и предали германцы, перейдя на сторону врага. Победа коалиции, отречение Наполеона, реставрация монархии, потеря Франции всего кроме соьственных земель.

1815 - война седьмой коалиции.

Противники - Великобритания, Австрия, Пруссия, Россия, Швеция. Наполеон вернулся и захватил власть, но проиграл при Ватерлоо, снова отречение от престола, ссылка на остров святой Елены.

Объяснение:

Роком 500 до н.е. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів, які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.

Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку.

Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.

В 1-му столітті до нашої ери гається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори, написані класичною латинською мовою.

Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.

Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.

Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності.

У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігійної старовини, римського театру, латинської мови.

Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.