Почему вспыхнула война алой и белой роз?

Две династии - Йорки и Ланкастеры. Причиной войны стало недовольство английского общества результатами столетней войны, им не нравилась политика, которую проводила королева Маргарита и ее фавориты ( а король был не в себе, страдал психическими расстройствами) и герцог Ричард Йоркский начал требовать регентства над безумным королем, чтоб после него самому стать королем. Поскольку герцог Йорский принадлежал потомкам свергнутой династии ( когда его предка Ричарда Второго вынудили отказаться от короны), то он обвинил Ланкастером в том, что они вообще незаконно занимают трон. Солдаты поддержали восстание.

Первые Рюриковичи не были абсолютными правителями, их власть ограничивалась дружиной и знатью. Но при князе Владимире, с принятием христианства и провозглашением идеологии "один бог - один правитель", происходит закрепление власти в руках одного человека. 
На Руси в период первых Рюриковичей существовала лествичная система наследования. То есть после отца не сын получал великокняжеский престол, а старший в роду.  В будущем это породило феодальную раздробленность. 
Основная часть земель скапливалась в руках военной верхушки (дружины), боярства и духовенства. Существовало долговое рабство и взятие земель у феодала, которое в будущем порождает крепостное право. 
Владимир, креститель Руси, поставил страну на путь раздробленность, диктата церкви и зарождения крепостной системы, и, в дальнейшем, отсталости Руси от Западных стран. Вскоре, находясь в конфликтных отношениях друг с другом, княжества захватываются Батыем и Русь теряет свою независимость. 

ответ:«Цей князь — пише літописець — був князь добрий, хоробрий і мудрий; збудував багато городів і храмів та прибрав їх ріжними окрасами. Головно ж вславився своїм братолюбям з Васильком. Був другим по Соломоні»...

Український історик Микола Костомарів характеризує Данила словами: «Доля цього князя мала в собі щось трагічного. Досяг він багато такого, чого не досяг ніодин з українських князів, та ще серед такого напруження, що інший не переніс би. Майже вся Україна, весь край заселений українським племенем, опинився під його владою. Але не встигнувши визволитися зпід татарського ярма, Данило не залишив запоруки самостійности своїй державі на майбутнє. У відносинах до своїх західніх сусідів, як взагалі в цілій своїй діяльности, Данило, завсіди відважний, неустрашимий, великодушний і добрий, менше всього був політиком. У всіх його вчинках ми не бачимо ні сліду хитрощів, навіть тих, що їх уживає людина, аби недати себе обдурити. Цей князь був повною протилежністю хитрих князів Московщини, що від батьків переняли політику хитрощів та насильств і звикли не розбіратися в засобах для досягнення мети. Постать Данила так і залишилася благородною, найбільш симпатичною постатю в цілій історії княжої України».

Лицарськість, витривалість, ріжносторонність і рухливість признає Данилові й Михайло Грушевський, що нарівні з Костомаровим, закидує йому брак політичного хисту: «Його дипльоматія була безладна, його політика проти татар короткозора, непевна й доривочна».

Зате Степан Томашівський бачить у Данилі «одну з найіделістичніших постатей української історії: розумний, лицарський, культурний, гуманний, а при тому енергійний. Завдяки цим прикметам він покінчив остаточно з боярською анархією й спровадив громадянство на шлях нормального, громадського розвитку. Невдачі не зменшують його вартости, бо приходилося йому працювати в надзвичайно трудних умовах, куди трудніших, як мав їх його батько»...