Свнутреннее и внешнее положение могулистана (самое главное, кратко)

Внутренняя политика.! Первый хан Могулистана Тоглук-Тимур сохранил улусно-бекскую систему правления, уделив основное внимание усилению центральной власти. Он сделал столицей ханства город Алмалык, привел в порядок сбор податей и налогов, а так же стал известен тем, что в один день обратил в ислам 160 тысяч человек, сделав мусульманство государственной религией. Так сообщают источники, и первый из них "Тарих-и Рашиди" Мирзы Хайдара Дулати.

!Внешняя политика.! Тоглук Тимур в своей внешней политике главной целью ставил подчинить себе и Маверранахр. 1360-61гг.-успешные походы в Маверанахр. Наместником в Маверранахре он оставил своего сына Ильяса. Но могульские эмиры стали активно грабить завоеванный народ, думая только о своей выгоде. Честолюбивый эмир Тимур решил использовать недовольство народа могульскими правителями, их постоянную вражду между собой, и начал интриги против наместника Ильяса. Смерть Тоглук Тимура вынудила Ильяса вернуться в Могулистан. На обратном пути войска Ильяса ходжи столкнулись с отрядами эмира Тимура и были вынуждены вступить в битву. Тимур победил в схватке.
В 1365 году Ильяс, ставший правителем Могулистана, выступил в поход на эмира Тимура. На побережье Сырдарьи между Чиназом и Ташкентом произошла битва, получившая у историков название Батпактинская битва ("Грязевая битва") Во время битвы пошел ливень и глинистая земля значительно мешала драться сражающимся. Выносливые воины Могулистана смогли победить в этой битве, к тому же к ним подошло подкрепление, свежие отряды Шамс ад-Дина Дуглата. При отступлении армии эмира Тимура много людей была втоптано в грязь и глину. "На поле битвы пало около десяти тысяч человек" - так сказано в "Тарих-и Рашиди". Теперь дорога на Самарканд была открыта, и могульские солдаты не нашли ничего другого, как начать грабить местное население. Жители Самарканда оказали могульским воинам жестокое сопротивление, руководили которым члены духовного движения сербедаров. Продолжительная осада значительно ослабила могульскую армию, к тому же среди лошадей начался падеж из-за конской чумы. Могулам пришлось отступить от города. Так что ханы Могулистана не смогли восстановить власть Чагатаидов\ в Средней Азии.

Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.

Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.

Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.

Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.

Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.

Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.