Составить таблицу распад золотой орды по 6 класса

давньогрецькі храми

Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:

Тимур Тамерлан – эмир, которого связывают с последними завоеваниями монголов в Азии. Он руководил монголами и был только эмиром, так как не будучи потомком дома Чингизидов он не мог быть ханом и носить этот титул. Хотя в 1370 г. он породнился с этим домом и стал их родственником, приняв имя Тимур Гурган.

Впервые исторические источники вспоминают о нем начиная с 1361 г. – это год начала его политической карьеры. В этом году он стал служить у хана Тоглуку – прямой потомок Чингисхана.

Свою влияние он наращивал быстро: сначала его назначили на пост советника сына хана Ильяса –ходжи - правителя Мавераннехра, далее он получил должность наместника кашкадарьинского вилайета (владения хана). При нем всегда присутствовал собственный конный отряд численностью 60 человек.

Через пару лет Тимур стал неугоден хану и поэтому вынужден был бежать. Заключив военный союз с эмиром Хусейном, стал воевать против монголов. В результате этих войн в 1370 г. он захватил Мавераннехр и стал эмиров, приняв присягу. Столицей стал Самарканд – важный центр в Азии того времени. Начиная с 1371 г. войско Тамерлана начало завоевывать новые территории – до 1380 были захвачены многие из соседних территорий и большая часть территории Афганистана. В течение последующих 10 лет Тамерланом были завоеваны Грузия, Армения, Хорезм, а в 1388 во владении Тамерлана оказались земли от Памира до Аральского моря. Начиная с 1389 эмир пребывал в состоянии войны с Золотой Ордой. Главным его противником был Тохтамыш (потомок Чингисхана), которому он в стать ханом Золотой Орды. В 1391 после поражения войск Тохтамыша, Тамерлан разорил столицу Орды Сарай-Берке. В 1394 Тамерлан завоевал Персию, в 1398 – разграбил Дели – столицу Индии, в 1401 – захватил Дамаск и завоевал Сирию, в 1402 – Анкару, столицу Османской империи.

Все его походы делят на три больших: трехлетний (поход в Персию); пятилетний (война с Золотой Ордой); семилетний (поход в Иран и война с Османской империей). Тамерлан умер в 1405 г. во время похода в Китай. После него правление захватил его внук Халиль-Султан.

У Тамерлана было 18 жен и четверо сыновей. Тимур не имел даже школьного образования, но знал персидский язык и любил историю (говорят, своими знаниями в этой сфере он поразил Ибн Халдуна – известнейшего мусульманского историка).  

Вроде всё.