Что изменилось в санкт-петербурге в конце 18 века

Менялся облик города. Активно развивалась архитектура, скульптура.. Мраморный дворец, Гатчинский дворец (Ринальди), Малый Эрмитаж. Медный всадник (Фальконе). Появилось больше образованных людей. Это связано с открытием школ гарнизонных, института благородных девиц (1764г.). Стали выпускаться газеты "Санкт-Петербургские ведомости.  Появились крепостные театры.  

Раздробленность и княжеские междоусобицы подорвали могущество Руси. Этой ситуацией в XIII в. воспользовались монгольские завоеватели. Монголы проживали в степях Центральной Азии. Это были кочевые племена, разводившие коней, волов и овец. В 1206 г. на курултае (съезде) монгольской знати вождь одного из племён Темучин был провозглашен Чингисханом, то есть вели­ким ханом. Так образовалось могучее Монгольское государство. В следующие годы монголы покорили Северный Китай, Южную Сибирь, Среднюю Азию и Закавказье. В 1223 г. военные дружины русских князей впервые сошлись с монголами в битве на р. Калке. Русичи потерпели сокрушительное поражение. В 1237 г. монгольские войска, возглавляемые грозным ханом Бату (Батыем), вторг­лись в пределы Рязанского княжества. Они взяли в осаду Рязань. Город держался пять суток, а на шестой день он был захвачен, ограблен и сожжён; жители выре­заны. Монголы захватили Москву, Суздаль, Ростов. В феврале 1238 г. монгольские захватчики уничтожили г. Владимир. Русское войско было разгромлено, а великий князь владимирский Юрий Всеволодович погиб в битве у р. Сыть.
Монголы хотели захватить и Новгородскую землю. Но их силы ослабли. Батый приказал войскам воз­вращаться. Дорогой монголы решили взять городок Козельск, но его жители семь недель ожесточенно обо­ронялись. Потери завоевателей были настолько велики, что они назвали Козельск «злым городом», и, захватив его, уничтожили. От Козельска Батый отправился на юг в половецкие степи к своим основным кочевьям. Здесь собирались силы для последующих завоеваний. В 1239 г. Батый раз­рушил Переяслав и Чернигов, а осенью следующего года монгольские кони уже гарцевали под стенами Киева. После длительной осады Киев был взят и сожжён дотла. Чингисхан. Современный рисунокВесной 1241 г. монголы вышли на западные рубежи Руси и вторглись на тер­риторию Венгрии и Польши. Обессиленное войско Батыя несло большие потери. В 1242 г. он увёл свои поредевшие войска в низовье Волги, где кочевники основали свое государство Золотую Орду со столицей Сараем (близ современной Астрахани). На Руси начался длительный период золотоордынского ига. Русские князья были вынуждены повиноваться хану. Претенденты на кня­жение должны были получить ханский ярлык – грамоту, которая предоставляла право управлять княжеством. Погоня за ярлыками нередко приводила к подло­сти и предательству. Стольный град Владимир почти утратил своё верховенство. Получая от хана ярлык на великое княжение, князья не обязаны были находиться во Владимире. Они могли быть великими князьями и жить в своих уделах. Однако за титул великого князя велась ожесточенная борьба. В городах Руси всем распоряжались ханские наместники баскаки. Они при­сматривали за князьями и сбором дани от населения Руси. Чтобы контролировать уплату дани ордынцы проводили переписи населения. На территории Северо-Восточной Руси первая такая перепись была проведена в 1257 г. Однако с середины XIV в. Золотая Орда начинает приходить в упадок, контроль за покорёнными народами ослабевает.

Римська держава пройшла три етапи розвитку: 1-й (VIII - VI ст. до н. е.) - царський; другий (509-31 до н. е.) - республіканський, третій - імперський (31 до н. е. - 476 н. е.). Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX - IV ст. до н. е.

Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон. Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво. Торгували з Південною Італією, Сіцілією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. карбували монети. В VII-VI ст. до н. е. з розкладом родового ладу в етруському суспільстві формуються рабовласницькі відносини. Але історія їх утвердження пов'язана не з етрусками, які не втримали свого панування, а з розвитком римської общини на території Лації.

Період ІІІ - І ст. до н. е в історії господарства був переходом від родової до сусідської общини, їй був притаманний дуалізм, оскільки патриціанські сім'ї (римські громадяни називалися патриціями) мали у власності 2 югера (0,5 га) землі, а у володінні - ділянку общинної землі, вели окреме господарство. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Плебеї не мали політичних і громадських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу кметів (залежних людей).

Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.

До плебеїв відносили або поневолене, або прибуле населення, а також безземельних вільних корінних жителів. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади. Більшість плебеїв займалася землеробством, торгівлею, ремеслом.

Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування общинного землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення суперечностей між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, і плебеями обумовили розклад общинних відносин.

Протягом VІ-ІІІ ст. до н. е. в Італії склалось рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було в основному домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Туллія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 5 категорій не за родовими, а за майновими ознаками.

Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.) як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клієнтели, боргове рабство. У другій половині IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення общинних земель, встановити норму володіння в 500 югерів (125 га) і норму для випасу худоби (100 голів великої і 500 - дрібної). На початку IV ст. до н. е. римські громадяни були звільнені від боргового рабства.

 

     

Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.

ІІ - І ст. до н. е. були періодом розвитку рабовласницького господарства, що набуло класичних форм. Економічне піднесення продовжувалося в перші два століття н. е. в межах Римської імперії. Раби відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але основна частина - в сільському господарстві. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Римське право забороняло перетворювати своїх громадян на рабів. Переважало приватне рабовласництво, значення державного було незначним.

Объяснение: