Заверги предложения главными занятиями древнейших людей были

Главним занятиям древнейших людей было охота и земледелие

Объяснение:

ЛЕРМОНТОВ Михаил Юрьевич

(1814-1841) русский поэт

Лермонтов погиб на дуэли, которая произошла из-за ничтожного по нынешним понятиям повода.

Убийцей поэта стал его бывший товарищ по юнкерской школе Николай Мартынов. О ссоре Лермонтова и Мартынова, приведшей к дуэли, очевидцы говорят разное, но все сходятся в том, что Мартынова возмутила острота, пущенная в его адрес поэтом. Увы, понятие чести в XIX веке имело и свои отрицательные стороны. Невинная шутка могла стоить жизни.

Дуэль состоялась 15 июля. на горе Машук. Возле Пятигорска.

Саму дуэль и гибель поэта полнее и точнее всех описал секундант Лермонтова князь Александр Васильчиков.

«…Лермонтов остался неподвижен и, взведя курок, поднял пистолет дулом вверх, заслоняясь рукой и локтем по всем правилам опытного дуэлиста. В эту минуту, и в последний раз, я взглянул на него и никогда не забуду того спокойного, почти веселого выражения, которое играло на лице поэта перед дулом пистолета, уже направленного на него. Мартынов быстрыми шагами подошел к барьеру и выстрелил. Лермонтов упал, как будто его скосило на месте, не сделав движения ни взад, ни вперед, не успев даже захватить больное место, как это обыкновенно делают люди раненые или ушибленные.

Мы подбежали. В правом боку дымилась рана, в левом - сочилась кровь, пуля пробила сердце и легкие. …»

Убийца Лермонтова тоже порывался написать воспоминания о поэте (как-никак он знал его много лет! ) и, очевидно, хотел в какой-то мере оправдаться перед современниками и потомками. Он дважды начинал свои записи и оба раза бросал, написав по нескольку страниц; дальше воспоминаний об учебе в юнкерской школе Мартынов не пошел. Мартынов прожил 60 лет и умер спустя 34 года после дуэли.

Похороны Лермонтова не могли быть совершены по церковному обряду, несмотря на все хлопоты друзей, официальное известие об его смерти гласило: «15-го июля, около 5 часов вечера, разразилась ужасная буря с громом и молнией; в это самое время между горами Машуком и Бештау скончался лечившийся в Пятигорске М. Ю. Лермонтов» . По словам князя Васильчикова, в Петербурге, в высшем обществе, смерть поэта встретили отзывом: «Туда ему и дорога» … В своих воспоминаниях П. П. Вяземский, со слов флигель-адъютанта полковника Лужина, отметил, что Николай I отозвался об этом, сказав: «Собаке — собачья смерть» .

Спустя несколько месяцев Арсеньева перевезла прах внука в Тарханы.

Відповідь:

Після придушення революції 1905-1907 рр. царський уряд збагнув, що лише репресіями неможливо зняти соціальну напругу. Аграрне питання було однією з головних причин революції, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906 р. він підготував указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. Цей закон містив основні положення аграрної реформи.

П. Столипін при розробці реформи опирався на те, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а згодом знову постане проблема малоземельності. Столипін запропонував реформувати сільське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі мали стати опорою царського режиму і одночасно виробниками додаткового товарного хліба.

Столипінська реформа передбачала:

руйнування общини, яка відігравала активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить;

надання кредитної до селянам через Селянський земельний банк;

переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Селянин одержуючи надільну землю у власність, мав змогу об’єднати свої ділянки в один так званний відруб, а також залишитись на старому помешканні, або виселитися на хутір, побудований на власній землі.

У проведенні земельних реформ Столипін зустрів сильний опір як з боку правих, не зацікавлених у руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів, більшовиків), які не бажали зменшувати соціальну напругу на селі у зв’язку з бажанням майбутньої революції. Селяни, побоюючись розорення, теж опирались реформі.

В Україні ці реформи просувались найбільш успішно. Протягом 1907-1915 рр. в індивідуальну власність землю на Правобережжі закріпили 48% селян, на Півдні – 42%, на Лівобережжі –16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів.

У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906-1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької. Столипінська реформа також збільшила переселення з українських земель на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ). Протягом 1906-1912 рр. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась.

Однак незважаючи на такі успіхи, столипінська земельна реформа так і не виконала головного завдання – вона не стала опорою царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, і навпаки ще більше її загострила.  

Економічні наслідки реформи були вражаючі:

збільшилось виробництво товарного хліба;

місто за рахунок розорення частини селян поповнилось дешевою робочою силою;

були освоєні нові території на Сході.

Завершити свої реформи Столипіну так і не вдалося. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі. Поховано П. Столипіна на території Києво-Печерської Лаври.