Каким оружием пользовались египетские войны

Луки, копья, боевые топорики и кинжалы.

Луками,копьями,боевыми топориками и кинжалами.

Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.

На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.

В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.

Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.

До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.

Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.

В основном они были выходцами из среды простого народа, а предприниматели среди них (вроде Дерби) были редки. В 1733 г. ткач и механик Джон Кэй модернизировал ткацкий станок. Он снабдил его «летучим» челноком, который приводился в движение не рукой ткача, а системой рычагов, что повышало производительность труда вдвое. Однако новый челнок внедрялся в ткачество медленно и получил широкое применение лишь к 1760 г. В 1733 г. плотник Джон Уайтт нашел использования вытяжных валиков для прядения. Позднее они стали одним из основных компонентов прядильной машины. Это изобретение присвоил француз Льюис Пауль (патент 1738 г.) . В 70-е гг. XVIII в. в текстильной промышленности стал ощущаться недостаток пряжи. В 1761 г. «Общество поощрения искусства и промышленности» даже предложило премию за изобретение прядильной машины. Плотник и ткач Джеймс Харгривс из Ланкашира в 1765 г. создал прядильный станок и назвал его именем дочери «Дженни» . Прялка «Дженни» была предназначена для ремесленников и изготовлялась из дерева. С 1768 г. она получила широкое распространение, и через два десятилетия в промышленности работало 20 тыс. таких станков. А в 1767 г. появилась «ватерная» машина Томаса Хайса. Это изобретение было украдено Аркрайтом. Прядильная машина Хайса приводилась в движение водой. «Ватерная» машина давала слишком толстую, хотя и более прочную нить, чем прялка «Дженни» . Поэтому в 1779 г. Самуэль Кромптон создал более совершенную мюль-машину. Она сочетала преимущества «ватерной» машины (вытяжные прялки) и прялки «Дженни» (подвижная каретка) . С изобретением мюль-машины английская пряжа могла конкурировать синдийской. Теперь уже ткачество отставало от прядения. В 1785 г, священник Эдмунд Картрайт создал первый образец механического ткацкого станка, усовершенствованный вариант которого заменял труд 40 ткачей. Однако станок Картрайта продолжал модернизироваться и получил широкое распространение только в 20—30-е гг. XIX в. В 1783 г. шотландец Томас Белл сконструировал ситценабивную машину, в которой набивные доски заменялись медными цилиндрами. В промышленности Англии широко применялся обесцвечивания тканей хлором, открытый французским химиком Бертолле (1785 г.) . Техническая революция происходила и в металлургии. В 1735 г. Авраам Дерби открыл плавки руды и производства чугуна при кокса. Правда, новый метод укоренился лишь в 60-е гг. XVIII в. Изобретение Дерби обнажило несоответствие между возросшим производством чугуна и возможностями его превращения в ковкое железо. Между тем в ходе промышленной революции потребности в железе значительно возросли. В 1784 г. Генри Корт получил патент за метод пудлингования — передел чугуна в малоуглеродистое тестообразное железо. Огромное значение имело изобретение парового двигателя. Еще в 1698 г. Томас Севери создал установку, использующую пар для создания вакуума в цилиндре и выкачки воды из шахт. В начале XVIII в. эта машина была усовершенствована Томасом Ньюкоменом, но она имела низкий коэффициент полезного действия. В 1775 г. в Англии работало 130 таких машин. В 1769 г. лаборант университета из Глазго Джеймс Уатт изобрел паровую машину. Продолжая свои опыты, он в 1784 г. создал паровую машину «двойного действия» . Новая машина производила полезную работу при движении поршня в обоих направлениях. Заслуга Уатта заключалась в том, что он изобрел универсальный двигатель для крупной промышленности . Вскоре машина Уатта нашла применение на транспорте. В 1807 г. американец Фултон создал пароход. В 1811 г. строительство пароходов развернулось в Англии. Талантливый механик, сын кочегара Джорджи Стефенсон создал модель паровоза. На первой железнодорожной линии Стоктон — Дарлингтон (1825 г. ) паровоз Стефенсона развил колоссальную для того времени скорость-— 20 миль в час.